Михайль Семенко. Поезії «Бажання», «Місто», «Запрошення»

 

Михайль Семенко
При народженні:	Семенко Михайло Васильович
Дата народження:	31 грудня 1892
Місце народження:	с. Кибинці Миргородський повіт Полтавська губернія
Дата смерті:	23 жовтня 1937
Місце смерті:	Київ
Національність:	українець
Мова творів:	українська мова
Рід діяльності:	поет, теоретик мистецтва, літературний критик, редактор
Роки активності:	1913–1937
Напрямок:	футуризм

1905 р.

Петербург, січень 1910 року

Київ, квітень 1913 року.

 

Михáйль Семенкó – поет, основоположник і теоретик українського футуризму (також відомого як панфутуризм), невтомний організатор футуристичних угруповань, редактор багатьох видань. Модернізував українську лірику урбаністичною тематикою, сміливими експериментами з формою вірша, запровадив свіжі (навіть епатажні) образи й творив нові слова, покликані відбити нову індустріалізовану добу.

Син письменниці Марії Проскурівни; навчався у Психо-Неврологічному Інституті у Петербурзі.

 

 

Творча біографія

Перша збірка «Prelude» (1913) позначена впливами поетів «Української хати»; наступними збірками – «Дерзання» і «Кверофутуризм» (1914) та вміщеним в останній маніфестом Семенко розпочав паралельно до виниклого в Україні російського кубо- і егофутуризм (Д. Бурлюк, О. Кручоних, В. Хлєбников) течію українського кверофутуризму – мистецтва шукання.

1918 року Cеменко видав у Києві збірки «П'єро задається», «П'єро кохає» і «Дев'ять поем»; 1919 – в однойменному з заснованою ним футуристичною групою видавництві «Флямінґо» збірки «П'єро мертвопетлює», «Bloc-notes» і «В садах безрозних», а також поему «Ліліт». 1919 проголосив «революційний футуризм» й опублікував «ревфутпоему» – «Тов. Сонце» та «Дві поезофільми»; був редактором журналу «Мистецтво».

1920 видав разом з М. Любченком і О. Слісаренком «Альманах трьох»; 1921 – збірку «Проміння погроз»; тоді ж організував «Ударну групу поетів-футуристів», перейменовану на асоціацію панфутуристів «Аспанфут» (1922–1924), кредо й маніфести якої були проголошені в альманасі «Семафор у майбутнє» (1922) і газеті «Катафалк искусства» (1922). Зазнавши критики літературних кіл, Семенко перейшов на позиції «лівого фронту» («УкрЛЕФ») і перетворив «Аспанфут» на «Комункульт» (1924), одночасно працював (1924–1927) як головний редактор Одеської кінофабрики ВУФКУ.

1924 видав під назвою «Кобзар» дві збірки своїх творів 1910–1922 років, 1925 – збірку «В революцію» та поезофільм «Степ»; 1927 – (разом з Г. Шкурупієм і М. Бажаном) «Зустріч на перехресній станції» і заснував нове об'єднання футуристів (письменники Гео Шкурупій, Дмитро Бузько, Леонід Скрипник, Олексій Полторацький, Олекса Влизько та художники Вадимм Меллер, Анатолій Петрицький, та ін.) під назвою «Нова генерація» з журналом цієї ж назви (1927–1930). Сильно критикований, Семенко відійшов від футуризму, ставши співцем більшовицької революції (збірки «Малий кобзар і нові вірші», 1928; «Європа й ми», 1929).

На початку 1930-х pоків визнав «помилковість» своїх колишніх позицій, виявом чого й були збірки «Сучасні вірші» (1931), «З радянського щоденника» і «Китай в огні» (1932) та «Міжнародні діла» (1933).

Загибель

Ще за три дні до свого арешту, 23 квітня 1937 р. Михайль Семенко провів у Київ творчий вечір. Оскільки він постійно мешкав у  Харкові, і часто бував у Києві, було підготовлено два ордери на його арешт. Письменника звинуватили в «активній контрреволюцiйнiй дiяльностi». Серед іншого йому закидали спробу скинути Радянську владу в Украïнi за допомогою нiмецьких фашистiв. Надломлений морально та фізично Михайль Семенко, як свiдчать протоколи допитiв 4, 7 та 8 травня 1937 р., «зізнався» у всіх звинуваченнях. Зізнання були написані під диктовку уповноваженого Акiмова на iм'я Начальника НКВД УРСР Ізраїля Леплевського 4 вересня 1937 р. 23 жовтня 1937 р. відбулося закрите засідання Військової колегії Верховного Суду СРСР у складі голови армвійськюриста А. Орлова, бригадвійськюриста С. Ждана, військюриста І рангу Ф. Кліміна, військюриста І рангу А. Батнера та за участю помічника Прокурора СРСР М. Рагінського. Комісія «іменем Союзу Радянських Соціалістичних Республік» винесла вирок: «приговорила Семенко Михайла Васильевича к высшей мере уголовного наказания – расстрелу с конфискацией всего имущества, лично ему принадлежащего». Того дня Cеменка було страчено разом з іншими українськими письменниками. Михайль Семенко був реабілітований посмертно.

 

Значення творчості

Рання футуристична творчість Семенка просякнута урбаністичними й мариністичними мотивами й сюжетами, відзначається мовними і формальними експериментами й намаганням епатувати читача. Не зважаючи на пропаговану ним деструкцію форми й відкидання класичних і тогочасних літературних надбань, зокрема спадщини Шевченка, Олеся, Вороного, Філянського, Семенко мав чималий вплив на розвиток української модерної поезії 1920-х років, у тому числі й так званої пролетарської. Повне зібрання творів Семенка було видане в Харкові у трьох томах (1929–1931).

У 1985 році видавництво «Радянський письменник» видало в серії «Бібліотека поета» збірку його поезій

 

Футуризм — це мистецтво антигуманізму, яке має відбити настання часу техніки. Дві головні ознаки футуризму: по-перше, нове мистецтво зовсім не цікавиться людиною. Психологізм — характерна риса міщанської літератури, яка вмирає. Якщо цікавить душа — пізнай машину. По-друге, для цього мистецтва характерний виключний динамізм, опоетизування руху, швидкості, зорові пошуки засобів зображення руху. Зупинка є злом, отже — футуристи вживали такі принципи динамізації («прискорення») свого художнього тексту: тексти записувалися без розділових знаків, без великих і малих букв. На думку футуристів, найбільше перешкод для руху роблять прикметники й прийменники. На перший план висува­ється дієслово. Футуризм — це тотальне заперечення, у тім числі й естетства. Музикою міста вважався шум міста. Панувала пое­тизація потворного, антиестетизм: деякі футуристи, наприклад, видавали свої твори на шпалерах.

Творчість

 

БАЖАННЯ

 

Чому не можна перевернути світ? Щоб поставити все догори ногами? Це було б краще. По-своєму перетворити. А то тільки ходиш, розводячи руками. Але хто мені заперечить перевернути світ? Місяця стягнуть і дати березової каші, Зорі віддати дітям – хай граються, Барви, що кричать весняно,– служниці Маші. Хай би одягла на себе всі оті розкоші! Тоді б, певно, Петька покохав її, скільки б було сили. А то ходиш цим балаганом, що звуть – природа, Й молиш: о, хоч би вже тебе чорти вхопили!

 

Коментар

Ліричний герой вірша горить бажанням перетворити світ. Він уявляє собі, що все буде раціонально, з користю: зорі – дітям, барви -– гарній дівчині, щоб її покохав хлопець. Герой сповнений радості життя, яку дає природа – гамірливий ярмарок, і напівіронічно, напівжартівливо скаржиться, що в ній немає ладу, якого б йому хотілося.

 

 

МІСТО

 

Осте сте бі бо бу                   візники – люди трамваї – люди автомобілібілі бігорух рухобіги рухливобіги berceus1 кару селі елі лілі пути велетні диму сталь палять пах             пахка             пахітоска             дим синій             чорний дим                             пускають             бензин             чаду жить             чаду благать             кохать кахикать             життєдать             життєрух             життєбензин             авто             трам.

¹   berceus – колискова (фр.)

 

Коментар

Вірш М. Семенка «Місто» написаний у футуристичному ключі. Це експеримент зі словом, звуком.

Звуки справді відображають поспіх, шум, гамір, суєту великого міста. Гримкотить транспорт, шумлять заводи, йдуть дими, а люди живуть своїм життям – кохають, хворіють, радіють, включені в особливий кругообіг, що зветься життям мегаполісу.

 

 

ЗАПРОШЕННЯ

Я покажу вам безліч світів – Оригінальних і капризних.                                              Я покажу вам безліч шляхів – Хто хоче мого духа визвать?   Ми проходимо до останнього пункту. Ми перемогли всі стихії й дощі. Я відчинив двері замкнуті – Хто хоче зі мною гулять вночі?

Коментар

Ліричний герой поезії уявляє себе духом із потойбіччя. Він говорить про те, наскільки життя таємниче й загадкове, скільки в ньому доріг, котрі треба подолати, який різноманітний у людини вибір. Пізнати сенс буття і небуття – це дійти «до останнього пункту», відчинити «двері замкнуті». Не кожний на це зважиться, адже чекають на мандрівника «всі стихії й дощі». Прогулятися в пітьму, спробувати осягнути таємниці життя й запрошує читачів поет разом зі своїм ліричним героєм.