Іван Карпенко-Карий. Трагікомедія "Мартин Боруля"

Іван Карпенко-Карий (справжнє прізвище - Тобілевич)

Трагікомедія "Мартин Боруля"

Рік написання: 1886

Видання: 1891 р.

Літературний рід: драма

Жанр: трагікомедія, оскільки в ній наявний момент катарсису (усвідомлення своїх помилок), але автор визначив жанр по іншому – комедія в п’яти діях.

Історія написання: поштовхом до написання цього твору стала комічна історія про прагнення отримати дворянські права, яку пережив батько Івана Карповича – Карпо Адамович Тобілевич. На це пiшло чимало часу i марно: дворянство не було доведено, оскiльки прiзвище в старих документах було Тобелевич, а в нових - Тобiлевич.

Тема: зображення нестримного потягу багатих селян дорівнятися у своєму статусі до дворянства.

Ідея: висміювання намагань простої людини вибитися у дворяни, хибно думаючи, що цим можна вивищитися над іншими. Смішна та людина, яка соромиться бути собою, захоплюється фальшивими цінностями, з усіх сил намагається пристосуватися до швидкоплинної моди.

Проблематика:

·            Проблема людської гідності

·            Проблема усвідомлення щастя

·            Проблема праці

·            Проблема батьків і дітей

·            Проблема кохання і сімейного щастя

Композиція: 5 дій

Сюжет драми

Експозиція	Знайомство з родиною Мартина Борулі.
Зав’язка	Мартин Боруля подає позов на пана Красовського, тому що той назвав його «бидлом», і доручає займатися цією справою Трандалєву, який також працює і на Красовського.
Розвиток дії	Одночасно Боруля намагається відновити втрачене дворянство. Він хоче вигідно видати дочку заміж, а тому просить Степана привезти із міста Націєвського – чиновника.           До Мартина приходить його друг Гервасій, щоб засватати Марисю за свого сина Миколу. Микола й Марися вже давно кохають одне одного. Але Боруля відхиляє пропозицію. З міста приїжджає Націєвський, якому Марися одразу пояснює, що вона кохає іншого – Націєвський її наче не чує. Пізніше він підслуховує розмову Мартина та Палажки про майбутніх дітей та кумів і вирішує втікати із заручин. Мартин Боруля наздоганяє чиновника і б’є його. Степан втрачає роботу внаслідок скасування земського суду, але він боїться сказати про це батькові. Після того, як Боруля отримав листа від Красовського про те, що має виселитися з орендованої землі, він тяжко захворів.
Кульмінація	Приходить лист про те, що Мартину Борулі відмовлено у дворянстві, оскільки в документах не співпадає одна літера.
Розв’язка	Мартин спалює бумаги про дворянство і дає згоду на одруження Марисі й Миколи.

Мартин Боруля

• представник заможної верхівки села;
• живе здоровим селянським життям;
• духовно скалічений нездоланним прагненням вийти на «дворянську лінію»: «Тепер другий світ настав, треба чина, дворянства…»;
• дітей виховує «по-новому, як у панів»;
• сина утримує писарчуком у земському суді;
• дочку збирається видати за «благородного жениха»;
• честолюбний і гордий;
• мріє розвести мисливських собак, їздити на полювання, грати в карти;
• не працює, а залежується в ліжку;
• порушує традиції в родині, примусово насаджує нові порядки;
• опиняється в скрутному становищі, стає залежним від сусіда-дворянина Красовського;
• прозріває після фіаско;
• розуміє свій істинний шлях селянина-хлібороба.

Дочка Мартина Марися

—  найбільш стійка до змін, бо має міцну моральну основу, вона намагається зберегти своє щастя, їй панське життя, яким марить батько, ні до чого:«Нащо ж дворянство нам здалося, коли воно горе приносе?.. Краще жить на світі щасливим мужиком, ніж нещасним паном – це всяке знає» (слова Марисі до батька).  

—   Справді, Мартин Боруля раніше виховував своїх дітей у дусі здорової народної моралі, про що свідчать Марисині слова: «Перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тільки той має право їсти, хто їжу заробляє».

—  не цурається тяжкої роботі на землі, шанує народні традиції і звичаї.

Син Мартина Степан

—  Прагне добутися чиновницької посади не стільки шляхом якихось інтелектуальних зусиль, роботою над собою, щоденною старанною працею, скільки обманом, хитрістю — себто так, як у чиновницькому колі було заведено.

—  Батько навчає, як вижити в цій прогнилій системі: «  Слухай старших, виписуй почерка, завчай бумаги напам’ять, трись, трись меж людьми — і з тебе будуть люде!».

—  Батько радить синові порвати з другом дитинства Миколою, бо він тепер, як Борулі здається, уже нерівня їхньому роду: «Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими. Яка тобі компанія Микола? Мужик — одно слово, а ти на такій лінії, трешся між людьми іншого коліна. глянь на себе і глянь на Миколу. То таки мужик репаний, а ти канцелярист!»

Тематично близькою є п’єса Жана Батиста Мольєра «Міщанин-шляхтич». Образи головних героїв обох п’єс дуже схожі між собою тим, що прагнули лише до задоволення власних потреб і амбіцій. Комедії уже більше ніж сто років не сходять зі сцени. 

Секрет їх довголіття не лише в неперевершених комічних епізодах, а в тому, що драматурги порушили одну з вічних людських проблем — підміну особистісних етичних цінностей (чесність, порядність, працьовитість, кохання) становою приналежністю (повагою за чином).

Отже, через увесь твір проведено лінію: гідність людини визначає не привілейований соціальний статус, а чесна праця, простота, щирість у стосунках із людьми.

˜ Психологічне дослідження «Скільки в кожного з нас від Мартина Борулі?»

Ви батьки. У вас є донька, яка хоче вийти заміж за кохану людину. Але хлопець із незаможної родини і до того ж не має вищої освіти. Ви пропонуєте доньці:

а) зачекати, поки він здобуде освіту й почне заробляти гроші;

б) приймете сторону доньки, хоча утримувати прийдеться двох студентів;

в) дозволите доньці самій зробити свій вибір, зауваживши, що позбавите спадку.

˜ Напишіть есе на тему: «Чи можливо у наш час досягти своїх мрій, не втрачаючи свого Я ?».

Словничок: Есе (від французької essai- спроба, начерк) – прозовий твір невеликого обсягу, що виражає індивідуальне враження і міркування з певного питання.

                                                                 Значення творчості 
*Драми І.Карпенка-Карого – дії з логічним розвитком, життєвою правдою. 
* Його твори живі, актуальні, сценічні.
* Тематика їх – народне життя в усіх його проявах.
*Селянські біди, проблеми, безпросвітність – обшир багатьох п’єс автора.
* Реаліст-драматург – співець жіночої долі, палкого й ніжного кохання(«Безталанна», «Наймичка»).
* Він творець драм про історичне минуле(«Сава Чалий», «Що було – те мохом поросло», «Сербин»).
* І.Карпенко Карий – один із «батьків новочасного українського театру».