Олена Вітенко



Інтерв"ю з письменницею

       
Пісні серця Олени Вітенко для здобувачів освіти 
ДПТНЗ "Вінницьке вище професійне училище сфери послуг"
Олена Вітенко
ЗАМЕЛО СТЕЖКИ
Як же маю доленьку просити,
Щоб навчила і без тебе жити.
Заколишу тугу лебедину:
Птах без мене в небеса полинув.
Споглядаєш чи ж іще сумую,
У печалі голосу не чую.
Треба жити… Та частенько плачу,
У журі – немов тебе побачу.
Ти десь поруг-поруч в плині літ,
Поглядом довкруж тебе шукаю.
Став немилим любий білий світ,
Душі вічні, кажуть…
Жити ж мають!
Я свою журу зігріти хочу,
В сни приходиш мало не щоночі.
І навчаєш як без тебе жити,
Бо ж не розучилися любити.
Заховаюсь у своєму світі,
Спомином блукаю в нашім літі.
Осінь листопадом закрутила,
Замело стежки, де ми ходили.
ОЛЕНА ВІТЕНКО
ЩЕДРИЙ ВЕЧІР
Хустина мамина
теплом огорне плечі,
Прийшов до мене на гостину
щедрий вечір.
Поведи мене у зиму, у сніги,
У сріблясту, тиху, добру нашу зиму.
Поведи мене туди, де береги
Під снігами бережуть душі світлини.
А зима приходить – то ж до кого як:
Раннім холодом укриє жовтоосінь,
І чорніє смутком простір-одинак,
У зимовий вечір серце пісні просить.
Надвечір’я в сніжну зиму поведу,
Бо ж то знаю, як печалиться самотність.
Відведу журбу-тривогу чи біду,
Відпочине тихий вечір любим гостем.
Поведу його у зиму, у сніги,
У сріблясту, тиху, добру нашу зиму.
Поведу його туди, де береги
У снігах біліють ковдрами ясними.
Виймаю із шафи ясний оберіг,
Хустина лягає на плечі.
У пам’яті спомин – світлини доріг…
Прийшов на побачення вечір.
Поведи мене у зиму, у сніги,
У сріблясту, тиху, ніжну нашу зиму.
Поведи мене туди, де береги
Розчинили у снігах свої сивини.
Поведи мене у зиму, у сніги,
Поведи мене у сніжні береги…
У сріблясту, тиху, добру нашу зиму,
Заясніють в серці спомини-світлини.
ОЛЕНА ВІТЕНКО
У ДУШІ – НАЛЮБЛЕНЕ, КОЛИШНЄ...
Я тебе любила… Ти ж бо – мій:
Був і є… У пам’яті зостався.
Обігрій, коханий, обігрій

Спомином колишнє наше щастя.
Я ж не присягалась на словах,
Що любила: серденьком кохала.
«Сіно пахне дужче, ніж трава…»
Знаю, бо сама того спізнала.
Наяву уже не пригорнусь,
Як було колись, коханий – ніжно.
Полечу думками, посміхнусь:
У саду веснянім квітнуть вишні.
Дякую, що квіти дарував,
Серцю милу, лагідну усмішку.
Відчувала щастям, що кохав…
Квітували в веснах наші вишні.
Полечу думками, посміхнусь:
У саду веснянім квітнуть вишні.
Зацілую серцем, пригорнусь:
У душі – налюблене, колишнє.



Немає коментарів:

Дописати коментар