Лексичні норми сучасної української літературної мови в професійному спілкуванні. (Семінарське заняття)

        Лексичні норми регламентують правила слововживання, їх фіксують насамперед словники: «Словник української мови» в 11-ти томах (1971-1980 рр), «Новий тлумачний словник української мови» (1998 р.), «Великий тлумачний словник сучасної української мови» (2001 р.), «Український орфографічний словник» (2002 р.), «Російсько-український словник ділового мовлення» (автор Шевчук С. В., 2010 р.).

Відхилення від норм слововживання у мовній практиці зумовлені кількома чинниками:

1.            незнанням точного лексичного значення слова, наприклад: Часопис «Вечірній Київ» відсвяткував свій ювілей. Часопис – періодичне друковане видання у вигляді книжки; журнал. Отже, у цьому реченні слід вживати слово газета, а не часопис;

2.            невмінням вибрати із синонімічного ряду найточніше слово, тобто незнанням синонімічного багатства мови.

Лексичні норми професійного мовлення ґрунтуються на стилістичних особливостях наукового і офіційно-ділового стилів, в основу яких покладена загальновживана нейтральна лексика, позбавлена експресивно-емоційного забарвлення.

Синоніми

Синоніми – це слова різні за звучанням, що мають тотожне чи близьке значення або відмінність стилістичного вживання: обов'язково – неодмінно; конче – доконче – неминуче; властивий – притаманний; проживати – мешкати; аргумент - (у полеміці) доказ, підстава, обґрунтування.

Основна функція синонімів – урізноманітнення власного мовлення, уникнення повторів. Тексти офіційно-ділового стилю вимагають однозначності, й через те точності слів надається неабияке значення. Адже для чіткої регуляції офіційно-ділових стосунків важливо, щоб усі однаково сприймали й витлумачували той чи інший закон, наказ, договір, контракт.

Обмежене використання синонімів в офіційно-діловому стилі зумовлене тим, що ці слова майже завжди вносять у мовлення нові відтінки значення.

Українська мова багата на абсолютні синоніми – слова, що відрізняються лише звучанням. Із двох слів для називання того самого поняття мовці перевагу чомусь надають іншомовному, запозиченому, а не оригінальному українському

Пароніми

Для нормативності мовлення важливо розрізняти між собою пароніми. Пароніми – це слова (пари слів), які мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням. Вони переважно належать до однієї частини мови, мають однакові граматичні ознаки. На відміну від синонімів - слів, що позначають близькі поняття і тому можуть заміняти одне одного, – для паронімів така взаємозамінність неможлива. Перевірити значення паронімів можна за словником: Д.Г. Гринчишин, O.A. Сербенська. Словник паронімів української мови. – К., 1986, наприклад: Виборний – виборчий: Виборний – який визначається або обирається голосуванням: Виборна посада. Виборчий – пов'язаний з виборами, з місцем, де відбуваються вибори, з правовими нормами виборів: виборча дільниця, виборча урна, виборчий бюлетень, виборче право.

Вживання слів іншомовного походження в професійному мовленні

Запозичення іншомовних слів є одним із шляхів поповнення лексичного складу кожної мови. Мовні запозичення можуть охоплювати лексичні, морфологічні та фонетичні засоби. Наприклад, на фонетичному рівні запозиченим вважається звук [ф]: кафедра, фактор, на морфологічному внаслідок запозичення виникають невідмінювані іменники: бюро, резюме. Найбільше в мові лексичних запозичень, які за ступенем засвоєння мовою поділяються:

1) запозичені слова – іншомовні слова повністю засвоєні мовою, що мовці сприймають їх як власне українські (походження цих слів можна встановити лише за допомогою спеціальних етимологічних словників): хліб (готське запозичення), гарбуз, козак (тюркське запозичення), огірок (давньогрецьке запозичення). Запозичені слова використовуються як загальновживані стилістично нейтральні слова.

2) інтернаціоналізми, або європеїзми – іншомовні слова, що запозичені з давньогрецької або латинської мов, зберігають ознаки цих мов, функціонують у різних мовах, мають однакове лексичне значення і подібний фонетико-морфологічний склад: адміністрація, документ, секретар, стратегія .

3) власне іншомовні слова – іншомовні слова, що зберігають ознаки тих мов, з яких запозичені, мовці сприймають їх як чужі: менеджмент, місія. 

Іншомовні слова в професійному мовленні:

1) виконують номінативну функцію, будучи термінами;

2) допомагають створити однозначність у сприйняті професійного тексту,

3) не створюють додаткових асоціацій,

4) не мають емоційно-експресивного забарвлення.

Надуживання іншомовними словами теж є небажаним. Використовуючи іншомовні слова в професійній комунікації, слід дотримуватися таких правил:

1) вживати іншомовне слово в тому разі, коли немає в українській мові відповідника або коли воно має термінологічне значення: нотаріус, аліменти інспектор;

2) запозичене слово слід вживати відповідно до його значення: омбудсмен [швед. ombudsman – речник чиїх-небудь інтересів] – спеціально обрана (призначена) посадова особа для контролю за дотриманням прав людини різними адміністративними органами.

3) не вживати в одному тексті власне українське слово й іншомовне: координувати – погоджувати, екстраординарний – особливий, фіксувати – записувати, лімітувати – обмежувати, прерогатива – перевага, симптом – ознака.

+Отже, використовуючи іншомовні слова в професійній діяльності, варто пам’ятати про правила їх вживання, оскільки уживання іншомовних слів не завжди виправдане з погляду культури мовлення. Механічне запозичення за наявності власне українських слів збіднює мову, послаблює її виражальний потенціал.