Циган з хроном
З копійкою циганчук
По ярмарку ходить
І купив би, може, що,
Та все не знаходить.
Усе таке дороге,
А в нього копійка,
По копійці тільки хрін
Продає торгівка.
Мнявся бідний циганчук,
Далі, що робити?
Без гостинця ж не іти,
Треба щось купити!
До жидівки і побіг,
Купив того хрону,
За пазуху положив
Та й пішов додому.
От удома циганчук
Свіжий хрін смакує,
В носі крутить та вертить,
Сльози не вгамує.
А все-таки неборак
Хрону не кидає,
Іскривився, плаче, їсть
Та все примовляє:
«Плачте, очі навісні,
Щоб повилізали!…
Таже ж бачили самі,
Що ви купували!…»
Місяць
Нічка тиха, зорі світять,
А мороз крепить;
Циган сина до місяця
Лицем становить.
«Отак, сину мій Романе!
Отак, дурню, стій
Та з пазухи вийми руки,
До місяця грій!…»
Стоїть бідне циганятко,
Холод каменить,
А старий пішов до хати
Людей туманить.
Витуманив кусок сала,
Хліба бохунець,
Вийшов з хати та до сина —
Син як камінець.
«Ой місяцю! – циган каже.
Жаль твої краси!
Ти лиш світиш, а не грієш,
Дармо хліб їси».
Циган на толоці
Вийшов циган на толоку,
Косить, бідний, косить —
А господар обідати
Цигана не просить,
А дав чарки понюхати,
Хліба закусити
Та й знов таки заставляє
Цигана косити.
І скривився циганюга,
Косить, бідний, косить,
А господар полуднати
Цигана не просить.
А знов чарки понюхати,
Хліба закусити
Та й знов таки заставляє
Цигана косити.
Ізнемігся бідний циган,
Косить і не косить,
Аж під вечір пан господар
Вечеряти просить.
Просить його до світлиці,
Садить на посаді,
Наливає чарку, другу…
Такий циган радий!…
От подали сироватку,
Циган уплітає,
Аж тут кума вареники
З печі висуває.
Кинув циган сироватку,
До другого взявся.
Лигав-лигав вареники,
Аж розперезався.
Далі годі! Сидить циган,
Тільки поглядає,
Аж тут кума поросятко
З печі висуває.
Гекнув циган – та й із хати,
Не хоче і ждати:
«Вміли, – каже, – наварити —
Не вміли подати!»
Циганський кінь
Вивів циган на ярмарок
Коня продавати…
Посходились ярмаркові,
Стали оглядати…
Оглядають – кінь, як сокіл,
І ціни не має!
А сам циган кругом ходить
Та все примовляє:
«Що конина, то конина!…
А щоб язик мала,
То вона б вам, люди добрі,
Всю правду сказала!»
Купив якийсь ту конину,
Дома оглядає!…
Аж конина його справді
Язика не має…
Спасибі
Сидить циган на городі
Темненької ночки,
До блискавки вибирає
Чужі огірочки.
Та все собі промовляє:
«Блисни, Боже, блисни!»
А господар його ззаду
Як вилами свисне!…
«А сто бісів в твого батька
Та у твої груди,
Розкрадати мою працю!…
А що тепер буде?…»
«Ой батечку, голубчику,
Чиніте, що знайте,
Тільки прошу вас, панотче,
За пліт не кидайте!»
«Оже ж кину!» – «Бійтесь Бога!…»
«Кину, бісів сину!»
Підняв цигана на руки
Та й через пліт кинув.
Тоді циган підійнявся
Та як зарегоче:
«Мені того й бракувало…
Спасибі, панотче!»
Запорожці у короля
Приїхали запорожці,
Короля вітають,
Король просить їх сідати,
Козаки сідають.
Сидять собі.
В
них жупани
Все кармазинові,
І самі такі храбренні,
Вуса прездорові.
Задивились на ті вуса
Ляхи-мосціпани.
«Що б їм, – кажуть, – дати їсти?
Даймо їм сметани!»
Поставили їм сметани,
Їсти припрошають,
Але наші запорожці
Разом відмовляють:
«Славная у вас сметана…
Тілько вибачайте,
А перше нам, запорожцям,
Щільник меду дайте!»
Дали й меду запорожцям…
Вони як поїли,
Так ті вуса прездорові
Вгору й завертіли.
Тоді й кажуть королеві:
«А що, ясний пане!
Нехай тепер запорожцям
Подають сметани!»
Сховалась
По Ордані, як звичайне
У людей буває,
Ходить батюшка з кропилом
Хати окропляє.
І, звичайне, як батюшка, —
Чого ж тут боятись?
Але одна молодиця —
Ні, таки ховатись…
Ставить діти на припічку,
Каже їм казати,
Що матері нема вдома,
На ярмарку мати.
Сама живо під постелю,
Ноги підгинає.
Аж приходить і батюшка,
«В Ордані» співає.
І співає, окропляє
Образи й пороги,
Далі стелю і постелю —
Та й заглянув ноги.
По «Ордані» дає дітям
Хреста цілувати
Та й питає, мов не знає:
«А де ж ваша мати!»
«Пішла мати на ярмарок!
Нема вдома мами!…» —
Запищали малі діти
Різно голосами.
«То скажіть же своїй мамі, —
Й показав рукою, —
Нехай бере на ярмарок
І ноги з собою».
Свиня свинею
Несе мужик у ночовках
Додому свячене:
Яйця, паску, і ковбаси,
Й порося печене.
І порося, як підсвинок,
Та ще й з хроном в роті.
Несе, бідний, та й спіткнувся
У самім болоті.
І схибнулись нові ночви,
Затряслось свячене,
І в болото покотилось
Порося печене.
Глянув мужик на болото,
Посвистав до лиха,
Одвернувся, набік плюнув
Та й промовив стиха:
«Та свиня таки свинею!
Правду кажуть люди:
Святи її, хрести її —
Все свинею буде!»
Розумний панич
Привіз дідич раз на свято
Ізі школи сина
І не може натішитись,
Що вчена дитина.
Раз здибає гуменного
І тому хвалиться:
«Ото, – каже, – мій синочок
Як у школі вчиться!…
Та і розум, що за розум!
Як тобі, Іване?»
– Та мені то щось не так-то
Здається, мій пане!
Бо якби наш панич мали
Розуму доволі,
То нічого їм би було
Вчитися у школі!
Зелений пес
Зайшов німець раз на баль,
З панною сідає,
Мовчить, мовчить, далі сам
Мову зачинає:
«Чи зелений коли пес
Пані не здибала?»
«Та ні, – каже, – або що?» —
Німця запитала.
«Та нічого, – каже той, —
Я лиш так питався,
Бо з зеленим, пані, псом
І я не здибався!»
Жалібний дяк
Щойно в церкві коли дяк
«Іже» заспіває,
Бідна баба у кутку
Мало не вмліває.
Аж завважив теє дяк,
До неї забрався.
«Чого плачете ви так?» —
Стару запитався.
«Як не плакати мені, —
Стара баба каже, —
Коли мене голос ваш
Аж за серце в’яже!
Так колись моя коза
На льоду кричала,
Як там її звірина,
Бідну, розривала».
По воді піду
По ярмарку циганчук
Конем виграває,
Понад воду всіх людей
З ярмарку скликає.
Кого здибає – кричить:
«Сину, тату, діду!
Ходіть живо понад став,
Я по воді піду».
Посходились понад став.
«Всі по грошу!» – каже.
Всі по грошу і дали.
«Іди ж, – кажуть, – враже!
А той собі на коня:
«Спасибі вам, люди!
Тогді піду по воді,
Коли зима буде!»
Немає коментарів:
Дописати коментар