Мова і професія. Майстерність публічного виступу. Види підготовки до виступу. (Лекція)

План

1. Поняття про публічний виступ.
2. Жанри публічних виступів.
3. Структура виступу.
4. Підготовка до виступу.
5. Засоби активізації уваги слухачів під час виступу.

Теоретичні відомості

1. Поняття про публічний виступ.

Публічний виступ - особливий різновид літературної мови, який має свої ресурси виразності, дієвості та емоційності, що підпорядковані здійсненню основного його призначення – впливати на думки та почуття слухачів, формувати в них певну суспільно-політичну позицію.

Залежно від мети та змісту промови, її призначення, способу виголошення та обставин спілкування, виділяють такі види публічного мовлення:

+

• громадсько-політичні промови (парламентські, мітингові, військово-патріотичні, дипломатичні, агітаторські);
• академічні (наукові) промови;
• судові (прокурорські, адвокатські) промови;
• духовні (церковно-богословські) промови;
• соціально-побутові промови (ювілейні, привітальні, застільні, надгробні, поминальні).

2. Жанри публічних виступів.

Кожен вид публічного мовлення реалізується в конкретному жанрі, а саме:

·         доповідь – публічне повідомлення на задану тему, мета якого – у доступній формі викласти нові відомості, донести до слухачів певну наукову інформацію;

·         виступ – привселюдне виголошення промови, інформації, заяви тощо;

·         промова – публічний виступ з якої-небудь нагоди;

·         лекція – форма пропаганди наукових знань про вже розв’язані наукові проблеми.

До всіх публічних виступів висуваються такі вимоги: доступність викладу, високий рівень науковості й достовірності, логічність, яскравість та емоційність.

3. Структура виступу.

З античних часів прийнято виділяти 3 структурні елементи твору: вступ, основна частина та висновки (або ж більш детально:

1.      вступ = зацікавлення;

2.      основна частина = опис + розповідь + міркування;

3.      висновки = переконання).

У кожної з частин - свої функції.

У вступі (на нього, як правило, відводиться близько 10% усього обсягу виступу) - привернути увагу аудиторії до оратора, дати відчути серйозність, важливість і навіть сенсаційність подальшого викладу. Від того, як оратор починає говорити, багато в чому залежить успіх виступу.

Досвідчені оратори радять починати з цікавого прикладу, прислів’я, приказки, афоризму, цитати тощо. Ефективним засобом є запитання до аудиторії.

В основній частині (на неї зазвичай відводиться 80-85% усього змісту й часу промови) повно викладаються думки, обґрунтовуються ідеї, стисло висловлені у вступі, наводяться докази, факти, доводиться їх правильність.

Під час викладу основної частини треба керуватися такими правилами:

- намагатися стисло викладати думку;

- доказувати обов’язково до кінця те, про що почали говорити;

- не називати фактів, якщо для їх аргументації нема конкретних доказів, — краще промовчати;

- не вести приватної бесіди з одним слухачем, не адресува­ти йому конкретних повідомлень;

- наводити приклади, вдаватися до порівнянь, якщо біль­ша частина аудиторії — не фахівці.

Щоб полегшити слухачам сприймання тексту, виділяйте найважливіші думки виступу — використовуйте паузу перед та після таких думок. До того ж пауза необхідна для того щоб:

- виділити окрему думку (після речення) чи наголосити на взаємозв’язку думок (після абзацу);

- відчути реакцію аудиторії;

- установити візуальний контакт з аудиторією;

·         скористатися записами;

·         уникнути швидкого викладу теми.

Висновки, на які відводиться близько 5% загального часу й обсягу матеріалу, - важлива композиційна частина. Народна мудрість стверджує: «Кінець - справі вінець». У висновках треба зробити узагальнення основного у виступі (сказаного в основній частині), підсумувати чи надати рекомендації щодо подальших дій.

+Прикінцева частина промови має надзвичайно велике значення. Не рекомендується закінчувати виступ словами: «Оце і все, що я хотів вам сказати». Останні слова повинні мобілізувати слухачів, надихнути їх, закликати до активної діяльності.

Загалом, бездоганною є та промова чи лекція, яка вже закінчується, а присутні в залі чи аудиторії готові слухати промовця ще довго.

4. Підготовка до виступу.

Підготовка до виступу передбачає такі основні етапи:

1) обдумування теми;

2) складання попереднього (робочого) плану;

3) добір теоретичного й фактичного матеріалу, його обґрунтування;

4) складання остаточного плану

5) написання тексту виступу або конспект ключових слів;

6) критичний розбір готового виступу;

7) репетиція.

На початковому етапі підготовки до виступу важливо конкретизувати його тему, встановити коло питань, які вона мусить охоплювати. Важливо врахувати інтереси аудиторії, рівень її вимогливості, критерії оцінок, ступінь обізнаності з цього питання.

На наступній стадії доцільно дібрати літературу, зробити виписки, які обов’язково потрібно документувати (тобто вказувати, звідки взято цитату, дату виходу газети, автора і назву твору, рік, місце видання, сторінку). Варто також законспектувати найнеобхіднішу літературу. Конспект - це короткий виклад теми, найсуттєвіші факти, положення й висновки книг. Розрізняють текстуальний конспект (набір цитат) і вільний конспект (стислий виклад тексту із вкрапленими цитатами).

Писемне оформлення теми може мати вигляд плану, стислого або розгорнутого, тез або повного тексту виступу.

План складають після обдумування порядку розміщення частин. Стислий план, звичайно, є основою складання тез чи повного тексту. Із розгорнутим планом доповіді можна виступати. Такий виступ має свої переваги: лектор краще бачить аудиторію, її реакцію, а отже, має можливість коригувати заплановане - робити зміни у викладі, скорочувати чи збільшувати кількість ілюстрацій тощо. Розгорнутий план складають таким чином: аркуш ділять на дві частини, зліва пишуть назву розділу плану, справа — основні формулювання, факти, цитати.

Тези доповіді — це короткі змістовні формулювання основних положень виступу. На полях проти кожного положення - заголовок. Тези складно писати, але виступ з опорою на них, коли за основним положенням відновлюється зміст, є найчастіше цікавим, справляє враження спонтанного виступу. Однак у такому випадку важко уникнути мовленнєвих помилок, неточностей. Відшліфувати можна лише повний текст.

Повний текст виступу пишуть тоді, коли він потрібен не для одного виступу або коли він будується на великому і складному матеріалі, висвітлює серйозні теоретичні проблеми. Обов’язково писати повний текст для офіційної доповіді. Однак наявність тексту не зобов’язує читати його. Читають, коли захід має суворий регламент (з’їзд, конференція), а також відповідальні офіційні документи (заяви, доповіді).

Щоб орієнтуватися в часі, який ви повинні затратити на виступ, пам’ятайте, що читання вголос однієї сторінки (29-30 рядків на сторінці стандартного аркуша) триває приблизно 2 хвилини.

Уже готовий виступ треба обов’язково проаналізувати з погляду його композиції (зачин, виклад, кінцівка, мовне оформлення яких залежить від жанру), логічності викладу, зрозумілості термінів, чіткості визначень, добору фактів. Варто передбачити в тексті також відповіді на запитання слухачів, зробити поправки на виголошення (тобто, якщо є довгі й складні речення, скоротити їх; спростити текст, якщо забагато складних слів, особливо іншомовних; дієприкметникові та дієприслівникові звороти замінити дієсловами; увести звертання до слухачів, вставні конструкції: як кажуть у таких випадках, можна сказати та інші, риторичні питання, слова-зв’язки: отже, таким чином, потім, далі; прослідкувати, щоб предмет думки називався частіше; продумати паузи). Доцільно включити до виступу приклади, порівняння й висновки, а часом і афоризми, прислів’я та влучний дотеп. Зайві подробиці заступають головне в розповіді, тому не можна ними зловживати, хоча надмірна стислість також вадить (якщо висловити якусь важливу думку лише кількома реченнями і не обґрунтувати її, то вона залишиться без уваги слухачів, а приклад або порівняння легше запам’ятати, ніж просто назване твердження, засаду чи думку). Не перевантажуйте свою мову абстрактними поняттями і цифровим матеріалом.

У давніх книгах з риторики доповідачеві дається порада: «Коли виступаєш, чітко називай тему виступу. Якнайшвидше починай говорити по суті! По можливості одразу повідом, про що ти збираєшся говорити. Не церемонься, говори без образ, не гаси інтерес порожніми фразами!»

Ще оратори давнього Риму рекомендували вже у вступі привертати увагу слухачів приємними для них речами. Вступ не повинен бути надто серйозним, надто сухим, надто довгим.

Щоб упорядкувати окремі думки, тези, найкраще йти від простого до складного або ж дотримуватися хронологічної послідовності. Іноді інформацію упорядковують на основі локального принципу, який полягає в переліку всіх пунктів, характеристик, прикладів застосування, переваг тощо.

Перед виступом текст доцільно кілька разів прочитати вголос (це допомагає ще щось уточнити або, навпаки, викинути).

+Оратор усе своє життя збирає необхідний матеріал із різних джерел, систематизує, запам’ятовує факти. Розширювати коло наукових знань, тренувати свою пам’ять, збагачувати новим матеріалом – це й означає готувати себе до виступів. А постійне підвищення професійного рівня стане основою успіху ваших публічних виступів.

5. Засоби активізації уваги слухачів під час виступу.

Якщо вас перестали слухати (а за спостереженнями психологів, на 15-20 хвилині виступу наступає «криза уваги»), змініть мовлення, наведіть цікавий факт. Один із найдійовіших засобів пожвавлення уваги слухачів – риторичні запитання під час виступу. Не говоріть надто довго: це стомлює і вас, і слухачів. Говоріть переконливо, використовуйте різні прийоми (порівняння, протиставлення, аналогію, приклади з життя).

Зацікавити слухачів можна, якщо говорити про те, що стосується їх безпосередньо; поставити запитання, на яке самі ж і відповісте; навести захоплюючі факти; висунути якусь неймовірну гіпотезу; заохочувати слухачів до дискусії.

Будьте тактовними: дякуйте за кожне зауваження, навіть тоді, коли ви з ним не згодні.

Манери, одяг, жести, міміка, інтонації — усе промовляє до слухачів і все або посилює вплив сказаного, або, навпаки, послаблює його. Тут варто згадати настанови російського юриста, оратора, письменника А.Ф.Коні:

1. Коли йдеш в аудиторію, одягнутися треба просто й пристойно. В одязі не повинно бути нічого вишуканого і крикливого: психологічна дія на слухачів починається до моменту мовлення - з появи перед аудиторією.

2. Говорити треба голосно, ясно, чітко, немонотонно, по можливості виразно й просто. У тоні повинна вчуватися впевненість, переконаність, сила. Не потрібно повчального тону: нетактовного - для дорослого, нудного - для молоді.

3. Мовлення не треба вести «одним махом»; воно повинно бути живим словом. Тон мовлення варто змінювати - підвищувати й знижувати його залежно від змісту і значення конкретної фрази, адже тон завжди виділяє. Не можна забувати про паузи між окремими частинами усного мовлення (вони - як абзац у писемному мовленні).

4. Мовлення ефективно оживлюють жести, але користуватися ними треба обережно: жести повинні відповідати змістові й значенню даної фрази або окремого слова, мусять діяти одностайно з тоном, тільки тоді вони посилюють мовлення. Остерігаймося частих метушливих, різких рухів рук - це набридає і дратує.

5. Мовець не повинен «прикипати» поглядом до якоїсь однієї точки (наприклад, до відкритих, допитливих очей одного слухача або стіни, у яку впирається погляд, понад головами слухачів) - це призведе до втрати контакту з аудиторією, контролю над її налаштованістю на тему тощо.

6. Мовець повинен мати витримку, володіти собою в будь-якій несприятливій обстановці.

7.      У мовленні недопустимий шаблон, штампи особливо небезпечні на початку й наприкінці тексту.

7.      Простота і ясність викладу - найвищі його якості.

7.      Щоб досягти мети, добитися успіху, потрібно:

а) завоювати увагу;

б) утримати увагу до кінця комунікативної ситуації; цьому сприяє лаконізм, добрий темп мовлення, короткі свіжі відступи, обрамлення тексту та ін.

10. Якщо не вистачає власної «глибокої думки», можна скористатися «мудрістю древніх», зберігаючи при цьому міру, щоб не втратити своєї особистості між Лєрмонтовими, Толстими, Діккенсами.

Однак найголовніше – вкласти у свій виступ душу: справжня емоційна щирість допоможе більше, ніж будь-які правила.

Якщо ви прагнете привернути увагу аудиторії:

- активізуйте увагу слухачів, змусьте їх відволіктися від повсякденності;

- зацікавте слухачів, переконайте з перших слів, що ваша промова буде свіжою, яскравою, образною;

- слухачі повинні заохочено слухати вас; дайте їм зрозуміти, що факти, які ви збираєтеся розкрити, зрозумілі й цікаві;

- не піддавайтесь ілюзіям, що аудиторії добре відома головна думка вашого виступу, тому детально й аргументовано розкрийте її;

- не зловживайте під час розкриття своїх думок запитальними формами, оскільки це може ввести в оману слухачів;

- не плутайте основну думку з доказами та ілюстраціями, наголошуйте її інтонацією;

- якщо у вас виник сумнів, зробіть паузу, поясніть детально основну думку і лише потім продовжуйте далі.

Якщо ви прагнете завоювати довіру слухачів:

- слова вимовляйте чітко, переконливо, не змінюючи їх частоти;

- у мові й поведінці все повинно бути чітким і визначеним: слова, постава, жести;

- зацікавте аудиторію описами, порівняннями, зіставленнями, протиставленнями;

- аудиторія завжди охоче сприйме цікаву інформацію; запропо­нуй їй факти, комічні історії, цифри, пожартуйте; структуруйте матеріал на прості і зрозумілі елементи, щоб слухачам було легше їх запам’ятати;

- усім своїм виглядом демонструйте, що раді всіх бачити; запев­ніть, що сказане буде корисним слухачам, їх чекає приємне й раціональне проведення часу.

Способи швидкого реагування на екстремальну ситуацію

Щоб «виграти» час і вирішити, як бути в тому чи іншому випадку, потрібно:

·         запитати, чи добре чути в протилежному кінці аудиторії;

·         попросити присутніх навести приклади з їхнього досвіду;

·         поцікавитися, що було незрозуміло;

·         запитати, чи є в когось заперечення;

·         відчинити вікно;

·         проінформувати, що ті, кого зацікавлять додаткові факти, після виступу зможуть взяти у вас перелік літератури чи інші джерела, у якій розглянуті питання глибоко висвітлені;

·         поділитися спогадом, як інша аудиторія реагувала на цю саму ситуацію.

Завдання.

Підготуйте та запишіть публічний виступ на одну із запропонованих тем.

1.      Знання норм української мови – ознака високого рівня мовної культури сучасного фахівця.

2.      Спілкування як основа життєдіяльності людей та їхньої взаємодії.

3.      Засоби ділового спілкування.

4.      Невербальні засоби спілкування у діловій розмові.

5.      Стратегії та тактики спілкування.

6.      Правила етикету у взаєминах з іноземцями.

7.      Національні особливості ділового спілкування.

8.      Стилі спілкування.

9.      Культура слухання.

Запитання для самоконтролю

+

·         Який виступ вважається публічним?

·         Як правильного підготуватися до публічного виступу?

·         З яких компонентів традиційно складається план виступу?

·         Що необхідно знати промовцеві для того, щоб забезпечити ефективне спілкування в аудиторії і досягти поставленої мети

5. Засоби активізації уваги слухачів під час виступу.

Якщо вас перестали слухати (а за спостереженнями психологів, на 15-20 хвилині виступу наступає «криза уваги»), змініть мовлення, наведіть цікавий факт. Один із найдійовіших засобів пожвавлення уваги слухачів – риторичні запитання під час виступу. Не говоріть надто довго: це стомлює і вас, і слухачів. Говоріть переконливо, використовуйте різні прийоми (порівняння, протиставлення, аналогію, приклади з життя).

Зацікавити слухачів можна, якщо говорити про те, що стосується їх безпосередньо; поставити запитання, на яке самі ж і відповісте; навести захоплюючі факти; висунути якусь неймовірну гіпотезу; заохочувати слухачів до дискусії.

Будьте тактовними: дякуйте за кожне зауваження, навіть тоді, коли ви з ним не згодні.

Манери, одяг, жести, міміка, інтонації — усе промовляє до слухачів і все або посилює вплив сказаного, або, навпаки, послаблює його. Тут варто згадати настанови російського юриста, оратора, письменника А.Ф.Коні:

1. Коли йдеш в аудиторію, одягнутися треба просто й пристойно. В одязі не повинно бути нічого вишуканого і крикливого: психологічна дія на слухачів починається до моменту мовлення - з появи перед аудиторією.

2. Говорити треба голосно, ясно, чітко, немонотонно, по можливості виразно й просто. У тоні повинна вчуватися впевненість, переконаність, сила. Не потрібно повчального тону: нетактовного - для дорослого, нудного - для молоді.

3. Мовлення не треба вести «одним махом»; воно повинно бути живим словом. Тон мовлення варто змінювати - підвищувати й знижувати його залежно від змісту і значення конкретної фрази, адже тон завжди виділяє. Не можна забувати про паузи між окремими частинами усного мовлення (вони - як абзац у писемному мовленні).

4. Мовлення ефективно оживлюють жести, але користуватися ними треба обережно: жести повинні відповідати змістові й значенню даної фрази або окремого слова, мусять діяти одностайно з тоном, тільки тоді вони посилюють мовлення. Остерігаймося частих метушливих, різких рухів рук - це набридає і дратує.

5. Мовець не повинен «прикипати» поглядом до якоїсь однієї точки (наприклад, до відкритих, допитливих очей одного слухача або стіни, у яку впирається погляд, понад головами слухачів) - це призведе до втрати контакту з аудиторією, контролю над її налаштованістю на тему тощо.

6. Мовець повинен мати витримку, володіти собою в будь-якій несприятливій обстановці.

7.      У мовленні недопустимий шаблон, штампи особливо небезпечні на початку й наприкінці тексту.

7.      Простота і ясність викладу - найвищі його якості.

7.      Щоб досягти мети, добитися успіху, потрібно:

а) завоювати увагу;

б) утримати увагу до кінця комунікативної ситуації; цьому сприяє лаконізм, добрий темп мовлення, короткі свіжі відступи, обрамлення тексту та ін.

10. Якщо не вистачає власної «глибокої думки», можна скористатися «мудрістю древніх», зберігаючи при цьому міру, щоб не втратити своєї особистості між Лєрмонтовими, Толстими, Діккенсами.

Однак найголовніше – вкласти у свій виступ душу: справжня емоційна щирість допоможе більше, ніж будь-які правила.

Якщо ви прагнете привернути увагу аудиторії:

- активізуйте увагу слухачів, змусьте їх відволіктися від повсякденності;

- зацікавте слухачів, переконайте з перших слів, що ваша промова буде свіжою, яскравою, образною;

- слухачі повинні заохочено слухати вас; дайте їм зрозуміти, що факти, які ви збираєтеся розкрити, зрозумілі й цікаві;

- не піддавайтесь ілюзіям, що аудиторії добре відома головна думка вашого виступу, тому детально й аргументовано розкрийте її;

- не зловживайте під час розкриття своїх думок запитальними формами, оскільки це може ввести в оману слухачів;

- не плутайте основну думку з доказами та ілюстраціями, наголошуйте її інтонацією;

- якщо у вас виник сумнів, зробіть паузу, поясніть детально основну думку і лише потім продовжуйте далі.

Якщо ви прагнете завоювати довіру слухачів:

- слова вимовляйте чітко, переконливо, не змінюючи їх частоти;

- у мові й поведінці все повинно бути чітким і визначеним: слова, постава, жести;

- зацікавте аудиторію описами, порівняннями, зіставленнями, протиставленнями;

- аудиторія завжди охоче сприйме цікаву інформацію; запропо­нуй їй факти, комічні історії, цифри, пожартуйте; структуруйте матеріал на прості і зрозумілі елементи, щоб слухачам було легше їх запам’ятати;

- усім своїм виглядом демонструйте, що раді всіх бачити; запев­ніть, що сказане буде корисним слухачам, їх чекає приємне й раціональне проведення часу.

Способи швидкого реагування на екстремальну ситуацію

Щоб «виграти» час і вирішити, як бути в тому чи іншому випадку, потрібно:

·         запитати, чи добре чути в протилежному кінці аудиторії;

·         попросити присутніх навести приклади з їхнього досвіду;

·         поцікавитися, що було незрозуміло;

·         запитати, чи є в когось заперечення;

·         відчинити вікно;

·         проінформувати, що ті, кого зацікавлять додаткові факти, після виступу зможуть взяти у вас перелік літератури чи інші джерела, у якій розглянуті питання глибоко висвітлені;

·         поділитися спогадом, як інша аудиторія реагувала на цю саму ситуацію.

Завдання.

Підготуйте та запишіть публічний виступ на одну із запропонованих тем.

1.      Знання норм української мови – ознака високого рівня мовної культури сучасного фахівця.

2.      Спілкування як основа життєдіяльності людей та їхньої взаємодії.

3.      Засоби ділового спілкування.

4.      Невербальні засоби спілкування у діловій розмові.

5.      Стратегії та тактики спілкування.

6.      Правила етикету у взаєминах з іноземцями.

7.      Національні особливості ділового спілкування.

8.      Стилі спілкування.

9.      Культура слухання.

Запитання для самоконтролю

·         Який виступ вважається публічним?

·         Як правильного підготуватися до публічного виступу?

·         З яких компонентів традиційно складається план виступу?

·         Що необхідно знати промовцеві для того, щоб забезпечити ефективне спілкування в аудиторії і досягти поставленої мети?