Іван Франко. Філософська поезія "Легенда про вічне життя"

 

Філософська поезія «Легенда про вічне життя»

Автор – Іван Франко

Рік написання – 1898

Збірка – «Мій Ізмарагд» (цикл «Легенди»)

Рід – лірика

Жанр – філософська поезія

Вид лірики – філософська

ПРОЧИТАТИ ТЕКСТ

Тема.    Поетичний роздум поета про сенс буття людини (для чого живе, що є для неї найцінніше).

Ідея.     Возвеличення взаємного кохання як одного із критеріїв людського щастя, прагнення людини бути щасливою, навіть якщо для цього треба відмовитись від безсмертя

Основна думка:«А без щастя, без віри й любові  внутрі Вічно жить – се горіть вік у вік на кострі!»)

Сюжетні елементи композиції:

Експозиція– Олександер Великий весь світ звоював

І отсе в Вавілоні, мов бог раював.

А побожний аскет вік в пустині прожив

Зав’язка– На ж тобі сей малий золотистий горіх.

Розвиток дії і кульмінація– А без щастя, без віри й любові внутрі

Вічно жить — се горіть вік у вік на кострі!

Ні, богине! Візьми свій дарунок назад!

Розв’язка– Прояснів його ум, серце збулось химер,

А в опівніч саму Олександер умер.

 

Художні засоби

Епітети:  “побожний аскет”, “золотистий горіх”, “молодий цар” “богорівний наш цар” , “предивна краса”, “красуня горда”, “дикі іскри”, “чудодійний горіх”.

Метафори: “очистивши ум”; “сумніви в серці повстали страшні”;”І в очах … дикі іскри горять”

Порівняння: “І отсе в Вавілоні мов бог раював”, “Наче сонце, що разом прогонює тьму”, “В його серці горить, мов пожар, не згаса”; “Дикі іскри горять, наче злі вороги”

Гіперболи: “Олександер Великий весь світ звоював”

Риторичні запитання: “Вічно жить — молодим — ну, пощо се мені?”

Ключовим образом твору “Легенда про вічне життя” є ГОРІХ – символ багатства для когось, а не для себе. Він – багате дерево, яке бідне саме по собі: дає поживний і багатий урожай своїх плодів, але це не збагачує його власних сил і не зміцнює його стійкості. Дерево часто ламають вітри і дуже вражають морози. Тож він уособлює характер тих людей, які можуть багато зробити для інших, але не в силі ні забезпечити, ні захистити себе самих….

До циклу «Легенди» збірки «Мій Ізмарагд» увійшла філософська «Легенда про вічне життя», у якій І. Франко розмірковує про те, чим є людське життя, про його сенс, цінність. Для поета-борця «життя» — то борня», проте й у цій поезії автор зверта­ється до теми нерозділеного кохання, зради, брехні («любов — то брехня»).