Володимир Діброва, представник «задушеного покоління»,
той, чия молодість припала на період брежневського застою, той, хто, наспівуючи
пісні «Бітлз», висміював комуністичну ідеологію й плекав замість совєтського
колективізму індивідуалізм, до пенсії таки дожив.
Народився 11
серпня 1951, у місті Донецьку. Батько — Георгій Савич Діброва,
мати Нона Дмитрівна.
Вчився
у Київському університеті імені Тараса Шевченка, на факультеті
романо-германської філології, відділ перекладачів (1968—1973).
У 1985—1988 —
аспірант Інституту літератури ім. Т.Шевченка АНУ.
Яскравий
представник «андеґраундної альтернативи» 1970 — 1980-х років, що творилася
паралельно до радянського офіціозу — у самвидаві.
Дебютувавши
наприкінці «перестройки» двома книжками в офіційному друці («Тексти з
назвами і без назв», 1990; «Пісні Бітлз», 1991), він одразу став
одним із найпопулярніших українських прозаїків, перекладеним
у Німеччині, Польщі, Угорщині, Шотландії, США, Канаді.
1996 року
перекладався в американському видавництві «Northwestern University Press»
Нагороджений
премією ім. Миколи Лукаша.
Від 1994 року
живе й працює в США, викладає в Українському науковому інституті
Гарвардського університету.
2007 року - роман «Андріївський
узвіз» переміг на третьому конкурсі «Книга року Бі-Бі-Сі».
Це
– «роман-подорож» сучасного українського письменника Володимира Діброви. На
початку твору його головний герой, потрапивши на свято міста, піднімається
Андріївським узвозом. Там він опиняється в критичній ситуації, непритомніє і
ніби подорожує в бік дитинства.
Він робить п´ять зупинок у
ключових моментах свого життя, де ще раз переживає кохання й хворобу, стає
свідком суспільних змін, просувається по службі, робить ті самі помилки й перші
дитячі кроки у пізнанні світу. Цього разу він бачить та розуміє все, але нічого
не може змінити. А ще він дізнається, що в його житті була таємниця, про яку
він, виявляється, знав, починаючи із п´яти років. Ця таємниця ніколи не
залишала його, особливо в ситуаціях небезпеки та скрути. Події цієї подорожі
охоплюють 1948 - 2002 роки й відбуваються на тлі Андріївського узвозу – вулиці,
яка з´єднує низ міста з верхом, дитинство героя – зі зрілістю, скороминуще – із
вічним. Роман «Андріївський узвіз» розрахований не лише на шанувальників
рідного слова, але й на всіх, хто звик читати.
Прочитайте стислий сюжет книги.
У
«Андріївському узвозі» 54-річного чоловіка зі смаком і досвідом, чоловіка, який
відчував при ходьбі кожен м’яз свого тіла, який дослужився до посади
проректора, раптово хапає інсульт. Оскільки держава прирівняла науковців до
держслужбовців, пенсія в чоловіка має бути не найгіршою. Проте це його чомусь
не радує. У нього є донька, дружина, два зяті — колишній і актуальний – обидва
талановиті поети.
У чоловіка
намічається внук, якого назвуть на честь діда. І це найсвітліший момент роману.
У чоловіка є друг-ректор, з яким він розсварився через кляту ректорку, і
коханка, яка брутально кидає чоловіка, бо виходить заміж за іноземця. Через
відкоша, отриманого від останньої коханки, у чоловіка й стався інсульт. На
щастя, після лікування йому милостиво повернули всі досі паралізовані частини
тіла. Після такого дива герой повернувся не тільки в лоно родини, а й у лоно
церкви.
На святі міста, що
традиційно відбувається на Андріївському узвозі, із чоловіком стався другий
інсульт. У коматозному стані він мандрує в потойбіччя. Виринаючи із потойбіччя
й потрапляючи в реальність, чоловік бачить обличчя дружини, осяяне любов’ю, в
якому збіглися початок і кінець. Він розуміє — йому вибачили.
Немає коментарів:
Дописати коментар