Синтаксис(від грец.–побудова, устрій, зв'язок) –це розділ граматики, що вивчає будову та значення словосполучень і речень, способи зв'язку слів у словосполученні й реченні.
Синтаксис писемної формипрофесійного мовлення вимагає обов'язкового дотримання нейтральності тону ділових повідомлень, чіткої та стрункої композиції тексту, тому для нього характерні такі ознаки:
- практично повна відсутність питальних і окличних речень;
- уживання непрямої мови (пряма мова можлива лише при цитуванні певного документа);
- прямий порядок слів;
- переважання пасивних конструкцій (вони акцентують увагу не на провині конкретної особі, а на дії, яка випливає з попередньої ситуації: не розробляє, задовольняє, затверджує, а розробляється, задовольняється, затверджується), інфінітивів (зобов'язати, затвердити, попередити), дієприкметникових і дієприслівникових зворотів;
- нанизування форм родового й орудного відмінків з великою кількістю віддієслівних іменників (забезпечення –кого? чим?).
Правила й закони ділового мовлення торкаються й побудови тексту. Характер побудови тексту у писемному діловому мовленні має свої особливості.
У діловій документації переважає розповідна форма викладу, адже стиль нейтральний, беземоційний, стандартизований. Речення вживаються і прості, і складні за структурою.
Способи викладу матеріалузалежать від виду документа, його приналежності до рівнів стандартизації (низького чи високого), поставленої мети, а також ступеня обізнаності укладача з нормами етикету.
Документи з високим рівнем стандартизації, у яких передбачений не лише формуляр документа, а й текст (за винятком цілком конкретних відомостей), – це прерогатива спеціалістів-документознавців, у яких вибір слів або конструкцій обмежений до мінімуму вимогами Держстандарту й особливостями стандартизованих і уніфікованих бланків.
Що стосується документів з низьким рівнем стандартизації, у яких вибір слів, словосполучень і цілого тексту зумовлений змістом, ситуацією або певними обставинами ділового спілкування, то тут результат залежить не тільки від «сухих» цифр, фактів й об'єктивної інформації, але й від того, як їх подати за допомогою більш «вільних» мовних засобів.
Існує три типи побудови текстів у документах з низьким рівнем стандартизації: розповідь, опис і міркування.
При розповідіподії, явища й факти викладаються у хронологічній послідовності. Класичними формами розповіді є автобіографія, протокол (іноді звіт), де весь текст підпорядкований зовнішній логіці. Тут не може існувати причинно-наслідкового аналізу і не дозволяється переставлення або приховування певної інформації, тому єдиною можливістю формування позитивного враження стає об'єднання другорядних і не дуже привабливих фактів у межах більш вагомих і суттєвих для укладача документа або підкреслення залежності роз'єднаних у часі, але внутрішньо пов'язаних подій. Проте такі відступи повинні бути вмотивованими й логічно виправданими.
Опис,як правило, використовується у звітах, актах, наказах і постановах. У ньому характеризується подія або явище через перерахування ознак і властивостей, тобто не в процесі, а в певній часовій точці виміру. Опис включає загальну характеристику явища, а частини, які обґрунтовують, доповнюють або конкретизують її, звуться елементами опису. Ось чому переконливість документа, складеного за принципом опису, залежить від вміння правильно підібрати й розташувати його елементи.
Найскладнішим способом викладу матеріалу у документах є міркування.У ньому логічно послідовний ряд визначень і висновків розкриває внугрішній зв'язок явищ через причинно-наслідковий аналіз – шляхом зіставлення, порівняння й розкриття змісту цих зв'язків. При такому способі треба чітко уявляти собі головну мету всього документа, щоб втілити в його композицію таку логічну форму висловлення думки, як доказ. Саме від визначеної мети й підбору для її реалізації фактів і доказів залежать висновки ділового партнера щодо подальшої співпраці.
Міркування – класична прерогатива службових або пояснювальних записок. Але частіше за все проблему в цих та інших видах документів можна вирішити тільки через взаємодію і доповнення всіх трьох способів викладу матеріалу. При такому об'єднанні домінувати все ж таки буде міркування, у межах якого за певних обставин використовуються елементи розповіді або опису.
Послідовність викладу матеріалів у такому разі визначається формою побудови конкретного доказу: від узагальнень до фактів (дедуктивний метод) або від фактів до узагальнень (індуктивний метод). Якщо на початку документа викладаються обставини, які викликали його появу, або вказуються причини постановки питання саме у такому ракурсі, а наприкінці викладається мета документа, то такий виклад називається прямим.Якщо ж мета викладається на його початку, а потім даються пояснення, наводяться факти й розрахунки, то такий виклад зветься зворотним.
Проте, який би спосіб не вибрав автор, документ повинен відповідати таким вимогам:
– видаватися повноважним органом відповідно до його компетенції;
– не суперечити діючому законодавству і вказівкам вищих органів;
– бути складеним за встановленою формою;
– бути достовірним, відповідати завданням і базуватися на фактах;
– бути бездоганно відредагованим і оформленим.
Для цього появі документа передує копітка підготовча робота, тим більша, чим важливіший документ: виклад повинен вестись за чітко продуманим планом, продуманою логічною структурою і підпорядковуватися основному композиційному елементу – меті; текст має викладатися у нейтральному тоні й не припускати двозначних тлумачень. Кожен документ, навіть викладений однією фразою, умовно поділяється на дві частини: обґрунтування та висновки (або пропозиції, рішення, прохання, розпорядження тощо). Недостатньо чітка композиція, непрозорість структури документа ускладнюють сприймання тексту, роблять слабкими його переконливість і дієвість.
Текст документа складається з таких логічних елементів:
1) вступу (зазначається привід, що став причиною укладення документа, викладається історія питання та ін.);
2) доказу (викладається суть питання: докази, пояснення, міркування, що супроводжуються цифровими розрахунками, посиланнями на законодавчі акти й інші матеріали);
3) закінчення (формулюється мета, заради якої складено документ).
Текст документа, що складається з самого закінчення, називається простим, а той, що містить також інші логічні елементи, – складним.
Залежно від змісту документів застосовується прямий (вступ, доказ і закінчення) або зворотний (спочатку викладається закінчення, потім доказ, вступ відсутній) порядок розташування логічних елементів.
Типова ознака ділового стилю – використання віддієслівних іменників. Вони створюють загальне уявлення про дію, забезпечують однозначність, надають документам офіційності, напр.: перевірка, здійснення, підвищення, знецінення, призначення, включення, створення, поліпшення. Уживаючи віддієслівні іменники, потрібно намагатися не створювати однотипних ланцюжків з цих іменників, які роблять речення громіздким, немилозвучним, напр.: питання вираження відношення, поліпшення використання реінвестування. У таких випадках один із віддієслівних іменників можна замінити дієсловом в неозначеній формі (поліпшити використання) або замінити його підрядним реченням мети (щоб поліпшити використання). Є ще одна причина широкого вживання в діловому стилі віддієслівних іменників. Дієслова на їхньому місці за допомогою властивих їм категорій виду, стану, часу створюють атмосферу вільної невимушеної розмови. Віддієслівні іменники, не маючи цих категорій, забезпечують потрібні діловому стилю однозначність, чіткість.
У ділових документах часто вживають розщеплені присудки. Розщеплення присудка – це заміна однослівного присудка двослівним, напр.: подякувати – висловити подяку, погодитися –висловити згоду, шукати – здійснювати пошук, перевірити – провести перевірку, сумніватися –виявити сумнів, рекомендувати – надати рекомендації, пояснювати – дати пояснення. Переваги їхнього використання у діловому мовленні узагальнюють так:
а) не всі словосполучення «дієслово + іменник» мають однослівний відповідник, напр.: здійснити (провести) захід, виявити увагу, вести справу, визнати провину, відвернути правопорушення тощо;
б) «дієслово + іменник» та відповідник мають різні значення, напр.: провести операцію – оперувати, зробити огляд – оглянути, проводити змагання – змагатися, надати допомогу – допомагати;
в) у розщеплених присудках допоміжне дієслово не просто вказує на факт дії, а може виражати деякі додаткові смислові відтінки, пор.: давати – надавати, вести – проводити, проводити –здійснювати;
г) іменник, який входить до складу розщепленого присудка, точно кваліфікує певне явище, дає йому назву й наукове визначення, напр.: наїхати – зробити наїзд, переговорити з кимось – вести переговори;
д) розщеплений присудок може бути поширений означеннями, напр.: надати грошову (матеріальну, правову) допомогу;
є) багатослівний присудок краще фіксується в пам'яті, інформація в цьому випадку не втрачається.
Однак не потрібно зловживати такими присудками, адже деколи вони порожні й беззмістовні, напр.: забезпечити поліпшення, ведуть підготовку, виявити пошану, здійснювати преміювання, відбулося зростання та ін.
Паралельні конструкції – це функціонально близькі між собою, але різні за граматичною структурою конструкції, що можуть взаємозамінюватися як синонімічні. Паралельними конструкціями є особові й безособові речення (Хліба скошені й обмолочені – Хліба скошено й обмолочено), активні й пасивні звороти мови, дієприкметниковий зворот і підрядне означальне речення, дієприслівниковий зворот і підрядні обставинні речення та ін. У їх вживанні потрібно зважати на відповідність стилю, контексту чи формі документа. Наприклад, безособові речення часто використовують у рапортах, повідомленнях, інструкціях, де важливо наголосити на дії: Завдання виконано; Заходів вжито. Щодо використання активних і пасивних синтаксичних структур, то поширена така думка: пасивний стан вживають тоді, якщо факт здійснення дії має більше значення, ніж вказівка на особу, що вчинила дію {Оплата гарантується), активний – коли важливою є вказівка на особу і треба конкретизувати думку. Варто частіше надавати перевагу активним конструкціям, оскільки вони є природними для української мови.
2. Прямий порядок слів, уживання інфінітивних конструкцій, дієприслівникових та дієприкметникових зворотів, однорідних членів речення.
Неабияка роль у досягненні точності мовлення належить порядкові слів. Адже він регулює функції слів, розставляє, так би мовити, логічні акценти у фразі. Порядок слів допомагає відрізнити суб'єкт від об'єкта, якщо називний і знахідний відмінки слів – їх назв виражаються однаково (Добро рухає суспільство), суб'єкт від предиката, якщо обидва вони виражені іменниками або інфінітивами (Жити – Вітчизні служити).
Порядок слів – властиве даній мові розміщення членів речення по відношенню один до одного. Однією з особливостей побудови речення в офіційно-діловому й науковому стилях мови є прямий порядок слів.Він виражається в таких позиціях головних і другорядних членів речення:
- підмет стоїть перед присудком: Інфляція стала невід’ємною ознакою економіки в ХХ ст..; Праця, земля і капітал – основні фактори виробництва;
- узгоджене означення, виражене займенником, прикметником, порядковим числівником, дієприкметником, стоїть перед означуваним словом – іменником: Особливості інфляційних процесів у перехідних економіках; Національні економічні системи функціонують у конкурентному довкіллі;
- неузгоджене означення (виражене іменником, неозначеною формою дієслова, прислівником та ін.) уживається після означуваного слова: доходи від вибору ресурсозбереження; чинники успіху; угода від позики; бажання працювати; робота вручну;
- додаток займає позицію після слова, яке ним керує: Розгляньмо докладніше проблему оподаткування ділових фірм; Соціологія може надати значну допомогу службі зайнятості;
- обставини вживаються довільно: Упродовж 1991-1996 рр. суттєво зменшилася інвестиційна активність в Україні; Українська економічна наука як самостійне явище вивчена лише фрагментарно;
- місце вставних слів і словосполучень залежить від того, що саме треба виділити. Вставні слова на початку речення стосуються всього речення, усередині – того слова, що стоїть після них: Як було зазначено, особливістю інфляції в перехідних економіках є її надмірно високі темпи. Від порядку розташування у реченні (фразі) залежать смислові зв'язки вставних слів і т.д. (порівн.: він, напевно, знає; він знає напевно).
Порядком слів досягається смислова та інтонаційна відокремлюваність (а значить, актуалізація) членів речення {Він, зачарований, не міг відвести погляду від озера).Мають своє місце в реченнях дієприкметникові звороти – стоять перед або після означуваного слова, або означуване слово вводиться в середину звороту (порівн.: Факти, наведені в акті, підтвердилися. Факти підтвердилися, наведені в акті. Наведені в акті факти підтвердилися).
Порушення прямого порядку слів з метою виділення найважливішого слова називається інверсією,або зворотним порядком слів (Пишу план я. План я пишу). Початкова й кінцева позиції слів у реченні надзвичайно виграшні. До речі, у ділових текстах, вважають, інформаційна роль порядку слів зростає ближче до кінця речення, напр.: Поліпшити якість використання інформаційних систем у повсякденній практиці економіста можуть і зобов'язані вищі навчальні заклади.
Деколи інверсія шкодить логіці викладу, тоді вона стає неможливою, а саме:
а) якщо підмет і прямий додаток перебувають дуже близько один від одного і мають однакове формальне граматичне вираження, напр.: Радість дає знання; Гнів викликав біль; День змінює ніч; Вчинок зумовлює слово;
б) у так званих реченнях тотожності, напр.: Мій батько – лікар (Лікар – мій батько); Його мрія – літати (Літати – його мрія); Учитися – це шукати (Шукати – це вчитися).
Порядок слів може стати засобом привернення або утримання уваги слухачів під час ділової бесіди чи публічного виступу, адже зміна взаєморозташування слів змінює логічний наголос у висловлюванні.
Дієприслівникові (та дієприкметникові) звороти надають діловим документам стислості. Дієприслівникові звороти є засобом передачі дії, що відбувається у зв'язку з іншою дією, вони часто допомагають поєднати за змістом сусідні речення, цілі абзаци.
Однорідні члени речення є структурною організацією будь-якого функціонального стилю. В офіційно-діловому й науковому стилях однорідні члени речення сприяють повноті інформації, розгорненій класифікації поняття, зіставленню чи протиставленню явищ, загалом – мають логіко-семантичне завдання, тобто працюють на логіку викладу.
Проте аби їх правильно використовувати в професійному мовленні, потрібно знати вимоги до використання однорідних членів речення:Однорідність як мовне явище підпорядковане логічному законові класифікації. Невмотивоване поєднання слів з різних семантико-семантичних груп робить цей ряд нелогічним. Це порушення називають логічною неоднорідністю, напр.: Переваги, які одержує клієнт агентства нерухомості: можливістьпродати нерухомість за максимальною ціною; економіячасу; зменшеннякількості зайвих візитів; захиствід непрофесіоналізму та шахрайства; персональний агентз нерухомості; ексклюзивне обслуговування.
Члени однорідного ряду мають виключати один одного, тобто однорідний ряд — це видові поняття, об'єднані родовим.
Прикладами помилки змішування родових і видових понять можуть бути такі поєднання: у творах і віршах письменника; люди і молодь були захоплені; п'єсу показують на багатьох сценах і в театрах; він побував у Грузії, Вірменії і Баку.
При побудові однорідного ряду потрібно враховувати важливість повноти поділу.
Особливо це важливо для наукового тексту. Наведемо приклади: Потрібно, щоб ризики враховували всі учасники проекту: замовник, інвестор, учасник, страхова компанія;Активними учасниками міжнародного бізнесу стають підприємства, галузі, уряди,міжнародні та регіональні організації;У процесі регулювання використовують різні підходи, методи, інструменти,організаційні форми впливу;Меншими грошовими одиницями від гривні були: ногата, куна, резанаі вівериця.
На повноті переліку наголошують узагальнювальні слова, водночас вони допомагають зорієнтуватися у складних нагромадженнях однорідних членів, виділяючи головне, напр.: Чорна смородина, порічки, аґрус, айва, морква, ріпа – усі ці плоди й коренеплоди є джерелом пектину, за допомогою якого виводяться з організму канцерогенні речовини. Часто між родовим поняттям, яке виражає узагальнювальне слово, й видовим, яке містять у собі однорідні члени, виникає пояснювальний зв'язок, що передається словами а саме, наприклад, тобто,як-от,напр.: Перед новими демократіями постала низка важливих питань, а саме:забезпечення просування до конкурентної ринкової економіки, збереження і зміцнення недавно здобутої незалежності.
Правильна побудова однорідних рядів забезпечує чіткість і логічність висловленої думки. У діловій сфері однорідні ряди наявні в багатьох ділових паперах (характеристиці, резюме, наказі, рекламному оголошенні та ін.). У науковому стилі цей вид ускладнення структури простого речення потребує ще більшої уваги.Для логічно послідовного викладу застосовують певні скріпи, які допомагають поєднувати компоненти думки. Цю роль можуть виконувати вставні слова (по-перше, по-друге, отже, таким чином, як відомо, як зазначалося та ін.), початкові займенникові зв'язки (цей, такий, той), синтаксичні конструкції з початковими «канцелярськими прийменниками» (у зв'язку з, відповідно до, незважаючи на), дієприслівникові звороти (Беручи це до уваги..., Взявши до відома..., Відповідаючи на ваш запит...) тощо. Поєднані в «ланцюжки», тісно пов'язані за смислом і граматично речення творять абзаци. Виділення абзаців, правильна рубрикація, перелік, система пунктуаційних знаків стандартизують текст, роблять його структуру чіткою та зрозумілою.
Синтаксичні норми часто пов'язані зі способом підрядного зв'язку слів у словосполученні – керуванням. Керування – синтаксичний зв'язок слів, при якому залежне слово має той відмінок, якого вимагає головне слово. Моделі поєднання слів таким підрядним зв'язком відображають специфіку мови, закономірності сполучуваності слів.
Керування може бути пряме (безприйменникове) – одержати рекламації, обирати депутата і опосередковане (прийменникове), тобто залежне слово приєднується до головного за допомогою прийменника – одержати від заводу, чекати на подругу. Воно також буває сильне та слабке. При сильному керуванні – наявність залежного слова зумовлюється семантикою керуючого слова (читати книжку, виконати доручення, скаржитися на втому), слабкому – виступає між словами, між якими зв'язок, хоч і можливий, але зовсім не обов'язковий {подарунок від брата, подарунок для брата).
Типові порушення в побудові словосполучень, пов'язаних зв'язком керування, є результатом низького мовно-культурного рівня, недостатнього знання української мови. Перевірте, наприклад, чи правильні відмінки вживаєте: завідувач кафедри, командувач армії, згідно з наказом, відповідно до розкладу, усупереч проханню, ужити заходів. Складними випадками керування, що можуть призвести до помилок, є:
1) близькозначні слова-синоніми можуть вимагати різних відмінків:
оволодіти (чим ?) англійською мовою – опанувати (що?) англійську мову
навчатися (чого?) мови – вчити (що?) мову
властивий (кому?) – характерний (для кого?)
багата (на що?) – славиться (чим?)
сповнений (чого?) – наповнений (чим?)
дорівнювати (чому?) – рівнятися (на що?)
торкатися (чого?) – доторкатися (до чого?)
знущатися (з кого?) – збиткуватися (над ким?) та ін.;
2) слова-пароніми мають не тільки різне значення, а й різне керування (чи можливості керування): оснований (на чому?) на правилах – заснований (ким?) науковцем; повстати (на що? проти чого?) на боротьбу – постати (перед чим?) перед очима; стилізований (під що?) під старовину – стилістичний аспект; форсувати (що?) справу – форсити (чим?) модним взуттям; переможений (у чому?) у змаганні – переможний наступ; підсумовувати ( що?) витрати – сумувати (за чим?) за літами та ін.;
3) нерозрізнення керування в українській і російській мовах: однакове за значенням дієслово у різних мовах може вимагати від додатків неоднакових відмінкових форм:
дякувати (кому?) учителеві – благодарить (кого?) учителя; завдавати (чого?) шкоди – причинять (что?) вред; постачати (що?) зброю – снабжать (чем?) оружием; потребувати (чого?) ліків – нуждаться (в чем?) в лекарствах; наслідувати (кого?) актора – подражать (кому?) актеру; вибачте (кому?) мені – извините (кого?) меня; повідомити (кого?) його – сообщить (кому?) ему; навчити (чого?) грамоти – научить (чему?) грамот; набути (чого?) досвіду – приобрести (что?) опыт та ін.;
4) неправильне використання прийменників. Вони можуть бути зайві, напр.:
декларуючи про передачу землі – треба декларуючи передачу землі; майте про це на увазі – треба майте це на увазі; вага досягає до 60 кг – треба вага досягає 60 кг; немає сумнівів про те, що... – треба немає сумнівів, що...; не поступаються за рівнем – треба не поступаються рівнем; повниться від щастя – треба повниться щастям та ін., або, навпаки, правильними будуть конструкції з прийменниками, напр.:
скупий словами – треба скупий на слова;
хворий грипом – треба хворий на грип;
уболівання нашою долею – треба уболівання за нашу долю та ін.
Дотримання синтаксичних норм керування сприяє чіткості формулювання, точності викладу, а отже, зрозумілості, дохідливості ділового чи наукового стилю.
Немає коментарів:
Дописати коментар