Яскравим прикладом поєднання слова i музики є його поезiя "Сонячнi кларнети". Серед цих вiршiв особливе мiсце посiдає "Арфами, арфами …" – виняткове явище в художнiй лiтературi.
АРФАМИ, АРФАМИ ...
Арфами, арфами – 1914 |
|
Цей вiрш полонить музичнiстю, майстерним перекладом лiричного змiсту на мову музики. Тичинова арфа сповнює мене нiжнiстю, мелодiйнiстю, рядки нiби зачаровують. Вона звучить протягом усього твору, омузичує всi слова. Навiть слова "смiх", "плач", "думи", "засмучена" сприймають ся як уявнi мелодiï, що визначають змiст поетичного твору.
У ньому чути мажорне звучання, рiзноманiтне за кольоровими вiдтiнками: "арфам золотими", "квiтами - перлами", "нiжнотонни ми думами", "плач... перламутровий", "поточки, як дзвiночки" та iнше.
У чому сила гармонiï вiрша "Арфами, арфами"? Вона полягає у поєднаннi слова i звукових образiв, у чiткому ритмi, у композицiйному ладi. Цьому пiдпорядковане й симетричне розмiщення рядкiв, початок кожного куплета з паузою, позначено тире, а саме: "Арфами, арфами -", "Думами, думами -", "Стану я, гляну я -", "Любая, милая -". Такi словосполучення нагадують головну тему, фiксують душевнi порухи лiричного героя.
Своєрiднiсть стилю П. Тичини виявляється не тiльки в замилуваннi природою весни, а й у глибоких роздумах, якi вводять нас у чарiвну весняну музику:
Думами, думами –
Наче море кораблями, переповнилась блакить
Нiжнотонними
I лине мелодiя Тичининого слова, гойдаючись на хвилях спiву душi автора. А вiн, рядок за рядком, оспiвує, розкриває перед нами красу i велич матiнки – природи.
Навiть починаєш дивуватися: як же я ранiше цього не бачив, не помiчав, не чув цiєï мелодiï природи, не поринав душею у цю дивовижну красу? Заграли
арфи i у моєму серцi. У вiршi "Арфами, арфами …" пiзнаєш Тичину - музиканта, вiдкриваєш у ньому майстра музичного мистецтва.
Вiн побудував свiй вiрш за таким принципом, який допомагає як найвиразнiше досягти милозвучностi. Цьому сприяє введення певноï кiлькостi складiв в окремих словосполученнях: "Арфами, арфами" (6 складiв), "Золотими, голосними обiзвалися гаï" (15 складiв); "Самодзвонними" (5 складiв). I от вже лине мелодiя:
Арфами, арфами –
Зототими, голосними обiзвалися гаï
Самодзвонними:
Йде весна,
Запашна,
Квiтами – перлами
Закосичена.
Музика твору "Арфами, арфами …" сонячна, життєрадiсна, сповнена тих глибоких настроïв, якими вiдзначається вся поезiя Павла Григоровича Тичини.
І. П. Тичина був мистецьки обдарованою людиною (співав, малював), тому у його віршах багато музики, кольорів. Звуки весни він порівнює зі звуками арфи. Весна уявляється йому то ніжною дівчиною закосиченою, то боєм нового, що відроджується, й старого відживаючого, то сміхом і плачем «перламутровим». Оригінальність мислення поета, його уяви підкреслюється авторськими неологізмами («самодзвонними», «ніжнотонними»), особливими світлими тонами й оптимістичними ритмами.
О ПАННО ІННО...
| О панно Інно, панно Інно! Я - сам. Вікно. Сніги... Сестру я Вашу так любив - Дитинно, злотоцінно. Любив? - Давно. Цвіли луги... О люба Інно, ніжна Iнно, Любові усміх квітне раз - ще й тлінно. Сніги, сніги, сніги... Я Ваші очі пам'ятаю, Як музику, як спів. 1915 |  |
Як людина, повна енергії, сили і завзяття, П. Тичина (романтик за своїми переконаннями), жив під безліччю вражень, переживань, уявлень. Часто натхнення приносило як радісні, так і сумні рядки, часто не зрозумілі пересічному читачеві. Поезія «О люба Інно...» – результат внутрішнього розладу, порожнечі після розриву з коханою.
З біографії письменника ми знаємо, що в ранній юності він закохався одночасно у двох сестер, двох красунь з родини Коновалів, які мешкали у Чернігові, – Поліну та Інну. Охоплений інтимними переживаннями, поет все ж надавав перевагу Поліні, але та не відповідала йому взаємністю. Нерозділене кохання стало великим потрясінням. У душі поета злилися воєдино радощі й туга особистого життя.
І, можливо, саме в цей момент він побачив дівчину, яка нагадала йому Поліну. Зустріч викликала спогади, що потім лягли на папері в образах. Таких образів три. Перший – ліричне «я» поета. Одним коротким словом автор характеризує стан своєї душі – «сам». Інші два образи – Вікно і Сніги.
Як розуміти сутність образів, переданих називними реченнями? З поняттям «вікно» пов'язаний цілий ряд асоціацій. Вікно – проєм у будівлі, через який до хати потрапляє світло; засіб єднання людини зі світом; образ, що асоціюється з розлукою (проводжаючи когось, ми дивимося у вікно). Сніги (слово образ повторюється у першій строфі аж чотири рази) – це символ холоду на душі, викликаного нещасливим коханням.
Привертають увагу і викликають певні асоціації неологізми, використані автором з метою якомога точніше передати чистоту, неповторність, щирість першого кохання: дитинно, злотоцінно. Питальне речення – Любив? – дещо насторожує. Можливо, не було справжнім, існувало лише у мріях? Як і все на світі, кохання поета швидкоплинно минуло і знову «сніги, сніги, сніги...».
ЗНАЄТЕ, ЯК ЛИПА ШЕЛЕСТИТЬ
| Ви знаєте, як липа шелестить 1911 |
Скільки поколінь юних читачів виучує ці рядки напам'ять! Тичина не зразу став улюбленим поетом молоді. Поет був майстром лірики політичної, громадянської, філософської. А поруч з політичними поезіями з'являлися вірші про кохання:
Не дивися так привітно,
Яблуневоцвітно.
Стогнуть зорі, як пшениця:
Буду я журиться.
Найвидатнішим явищем ранньої поезії Тичини була поява у 1918 році першої книжки "Сонячні кларнети". "Ніколи не забуду,– пригадував М.Бажан,– тієї безсонної ночі, коли мій друг приніс мені книжку з ясними соняшниками на обкладинці.
Ідейно-художній аналіз
Вірш написаний 1911 року і за деякими джерелами є першим друкованим віршем Павла Тичини. 1911 рік - це лише період становлення майбутнього поета, як особистості, рік навчання в Чернігові, перші зустрічі з творчою молоддю Чернігівщини. Проте вірш засвідчив неабиякий талант майбутнього символіста.
Вірш не належить до жодної збірки, пізніше входить до збірки „Сонячні кларнети”.
За жанром – це шедевр інтимної лірики.
Темою вірша є вираження емоцій, які народжуються в душі юного ліричного героя, перших і тендітних емоцій відчуття кохання
Ідейне навантаження вірша не чітке, тут змішані хвилюючі ноти передчуття щастя і глибинне злиття з природою, отже, уславлення гармонії.
Ліричний герой сповнений почуттів, він звертається з риторичними запитаннями до уявних опонентів, які теж мають відчувати те, що і він, він закликає до рішучості, проте сам, не виявляє рішучості, лише щира, закохана душа здатна бачити символічні образи природи, а закохані, очевидно, бачать спільні образи. І тому риторичне питання початку вірша трансформується в риторичне ствердження. Ліричний герой знайшов однодумців, він не самотній у своїх почуттях!
Головних героїв тут цілий ряд. Безперечно, спочатку варто відзначити кохану, яка абсолютно не візуальна, вона навіть бездіяльна, бо просто спить... але і у своєму сні вона – це все для ліричного героя. (Чи не буде збоченням будити вночі дівчину, яка мирно спить?! але хіба дії закоханого можуть бути логічними?
Композиційно вірш поділяється на дві частини. Обидві починаються риторичними питаннями. Спочатку простір обмежений лише липою, яка шелестить, у другій частині простір ширшає – це вже гаї, вони сплять, але „все бачать крізь тумани”. Простір враз стає глобальним – місяць, зорі... а потім швидше звуковий образ ..”солов’ї” (цікаво, хто бачив вночі солов’я?!), але як же вночі вони співають..))
Навіть у такого красномовного лірика , як наш герой не вистачило слів виразити , як же вони співають: „А солов’ї ...” Красномовні три крапки, чи не так?
Художні засоби, які наявні в цьому вірші традиційні для інтимної лірики. Але головним є протиставлення. Природа-людина, в даному контексті повна співзвучність. Риторичне запитання, риторичне ствердження, звичайно ж, епітети, метафори. Присутня синекдоха „дідугани” (дерева)
Римування:
Яскраво виражений чотиристопний ямб з незакінченою стопою, жіноча рима чергується з чоловічою, римування паралельне (Кохання не потребує слів, це надзвичайно тонке почуття, яке досить часто брудниться словами, пафосність тут недоречна, вона дратує. Якщо вже і писати про кохання, то саме так, без од і дифірамбів на адресу об’єкта почуттів, а так просто и щиро, можна повірити почуттям цього юнака, він досить щирий в них, коли кохаєш, то все навколо змінюється, оживає, і насамперед змінюєшся сам!
Сила поезії Тичини була, є й буде в тому, що її висока ідейність пройшла крізь розум, серце й волю поета, а тому важко провести грань між ним і його ліричним.
Немає коментарів:
Дописати коментар