Тисніть на зображення
Інтерв"ю з Валентиною Сторожук
Розкажіть про Вашу маленьку Батьківщину, про рідне село.
У мене їх дві, і кожну люблю. Перша – село Білашки, що в Погребищенському районі Вінницької області. Там корені мого родоводу; могили моїх дідів та батьків; там я побачила Божий світ, усвідомила себе його частинкою, почала писати. Двадцять років живу в селі Сосонка Вінницького району. Тут у мене – сім’я, дім, сад, город, усі трави й квіти в лузі і птахи та зірки у небі.
Якими були Ваші перші, ще дитячі творчі спроби?
З того, що збереглося, – публікації у Погребищенській районці Колос та республіканській піонерській газеті Зірка за 1980 рік. Іноді проглядаю їх із легкою іронією. Це все одно, що дивитися на свої дитячі світлини чи платтячка… Мабуть, ми виростаємо із власних творів, як зі свого дитячого одягу. Та коли наполегливо працювати, шліфувати слово, то будуть такі, з якими не соромно йти до людей…
Що надихає Вас на той чи інший твір?
Надихає все: природа, цікаві люди, нові книги, неординарні події минулого й сучасного, народні пісні. Та одного натхнення замало, потрібно працювати до сьомого поту – правити, креслити, ритися у словниках, довідниках, видаляти файли, рвати сторінки рукописів, аби згодом, одумавшись, клеїти… А коли просто чекати натхнення, склавши руки, то можна просидіти до нових віників, нічого не написавши.
Який з творів дався Вам найтяжче?
Вірші пишуться легко – вилітають, наче птахи з гнізда. Їх читають на уроках чи на конкурсах, кладуть на музику, розтягають на цитати. Проза йде важко, вона затягує, ніби трясовина; починаєш жити життями своїх героїв. І навіть, коли поставиш крапку, ловиш себе на думці: "А як би вона чи він поступили в даній ситуації?"
Що з написаного Вами за роки творчості Ви самі вважаєте найбільш зрілим, найбільш визначним?
Скажу словами улюбленого поета своєї юності Сергія Єсеніна: Я о своем таланте/ много знаю./ Стихи – не очень трудные дела./ Но более всего/ любовь к родному краю/ меня томила./ Мучила и жгла.
Зірковою хворобою не страждаю. Щось вийшло краще, щось не дуже, але нехай про це судять читачі й критики. Взагалі, книжки – це наші духовні діти, а дітей, як відомо, не буває кращих чи гірших. Головне, аби стали комусь потрібними у цьому нелегкому світі.
Розкажіть про Ваші дослідження фольклору, історії та культури рідного краю.
Я би не назвала свій скромний труд дослідженнями. У Білашках записала у студентські роки близько 500 прислів’їв і приказок, понад 200 повір’їв, весільний обряд, близько 300 пісень, 70 з яких вийшли у 1992 році окремим збірником "Червона калина, листячко зелене". Працюючи в обласному центрі народної творчості, брала участь у підготовці декількох фольклорно-етнографічних та мистецьких видань, писала статті про подвижників культури.
Розкажіть про журнал Вінницький край у якому Ви зараз працюєте.
Журнал видається з 2004 року за підтримки Вінницької обласної ради та облдержадміністрації. Він друкує художні та публіцистичні твори подолян, краєзнавчі дослідження, літературно-критичні розвідки, знайомить із доробками художників і народних майстрів, дає путівку в літературу талановитій молоді. Спільно з Міжнародним громадським об’єднанням "Вінницьке земляцтво" у Києві редакція журналу заснувала премію імені Михайла Стельмаха за кращі публікації року.
Над чим зараз працюєте?
Закінчую книгу прози, куди увійдуть оповідання, новели і лірична драма. Майже готова поетична збірка.Джерело: https://lorna-l.livejournal.com/469297.html
У мене їх дві, і кожну люблю. Перша – село Білашки, що в Погребищенському районі Вінницької області. Там корені мого родоводу; могили моїх дідів та батьків; там я побачила Божий світ, усвідомила себе його частинкою, почала писати. Двадцять років живу в селі Сосонка Вінницького району. Тут у мене – сім’я, дім, сад, город, усі трави й квіти в лузі і птахи та зірки у небі.
Якими були Ваші перші, ще дитячі творчі спроби?
З того, що збереглося, – публікації у Погребищенській районці Колос та республіканській піонерській газеті Зірка за 1980 рік. Іноді проглядаю їх із легкою іронією. Це все одно, що дивитися на свої дитячі світлини чи платтячка… Мабуть, ми виростаємо із власних творів, як зі свого дитячого одягу. Та коли наполегливо працювати, шліфувати слово, то будуть такі, з якими не соромно йти до людей…
Що надихає Вас на той чи інший твір?
Надихає все: природа, цікаві люди, нові книги, неординарні події минулого й сучасного, народні пісні. Та одного натхнення замало, потрібно працювати до сьомого поту – правити, креслити, ритися у словниках, довідниках, видаляти файли, рвати сторінки рукописів, аби згодом, одумавшись, клеїти… А коли просто чекати натхнення, склавши руки, то можна просидіти до нових віників, нічого не написавши.
Який з творів дався Вам найтяжче?
Вірші пишуться легко – вилітають, наче птахи з гнізда. Їх читають на уроках чи на конкурсах, кладуть на музику, розтягають на цитати. Проза йде важко, вона затягує, ніби трясовина; починаєш жити життями своїх героїв. І навіть, коли поставиш крапку, ловиш себе на думці: "А як би вона чи він поступили в даній ситуації?"
Що з написаного Вами за роки творчості Ви самі вважаєте найбільш зрілим, найбільш визначним?
Скажу словами улюбленого поета своєї юності Сергія Єсеніна: Я о своем таланте/ много знаю./ Стихи – не очень трудные дела./ Но более всего/ любовь к родному краю/ меня томила./ Мучила и жгла.
Зірковою хворобою не страждаю. Щось вийшло краще, щось не дуже, але нехай про це судять читачі й критики. Взагалі, книжки – це наші духовні діти, а дітей, як відомо, не буває кращих чи гірших. Головне, аби стали комусь потрібними у цьому нелегкому світі.
Розкажіть про Ваші дослідження фольклору, історії та культури рідного краю.
Я би не назвала свій скромний труд дослідженнями. У Білашках записала у студентські роки близько 500 прислів’їв і приказок, понад 200 повір’їв, весільний обряд, близько 300 пісень, 70 з яких вийшли у 1992 році окремим збірником "Червона калина, листячко зелене". Працюючи в обласному центрі народної творчості, брала участь у підготовці декількох фольклорно-етнографічних та мистецьких видань, писала статті про подвижників культури.
Розкажіть про журнал Вінницький край у якому Ви зараз працюєте.
Журнал видається з 2004 року за підтримки Вінницької обласної ради та облдержадміністрації. Він друкує художні та публіцистичні твори подолян, краєзнавчі дослідження, літературно-критичні розвідки, знайомить із доробками художників і народних майстрів, дає путівку в літературу талановитій молоді. Спільно з Міжнародним громадським об’єднанням "Вінницьке земляцтво" у Києві редакція журналу заснувала премію імені Михайла Стельмаха за кращі публікації року.
Над чим зараз працюєте?
Закінчую книгу прози, куди увійдуть оповідання, новели і лірична драма. Майже готова поетична збірка.Джерело: https://lorna-l.livejournal.com/469297.html
Немає коментарів:
Дописати коментар