1. Ознайомтеся з біографією Миколи Вороного. Зробіть короткий конспект.
Микола Кіндратович Вороний
(1871-1938)
Ідеолог модернізації української літератури
(літературні псевдоніми — Арлекін, Віщий Олег, Микольчик, Сіріус та ін.) був людиною надзвичайно різносторонньою — талановитий поет, літературний критик, перекладач, театрознавець, публіцист, журналіст, актор, режисер, громадський діяч. Як митець- новатор він експериментував з поетичною формою, як знавець європейських літератур і перекладач з кількох мов упроваджував новітні художні стилі й методи, переносячи їх на український ґрунт. Зокрема, Вороний був прихильником символізму. Як теоретик літератури він також орієнтував вітчизняних митців на поетику модернізму. Але насамперед він був патріотом своєї Вітчизни.
Народився 24 листопада 1871р. у сім’ї ремісника. Навчався у Харківському, пізніше — у Ростовському реальному училищі, звідки був виключений за зв’язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури.
Продовжував навчання у Віденському і Львівському університетах на філософському факультеті. Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства імені Шевченка, режисером українського театру товариства «Руська бесіда», в редакції журналу «Життє і слово», де вів рубрику «Вісті з Росії». Допомагав І. Франкові у виданні газети «Громадський голос» і «Радикал», деякий час був неофіційним редактором журналу «Зоря».
З 1897р. актор трупи М. Кропивницького, П. Саксаганського, О. Васильєва та інших. Член РУП. У 1901р. залишив сцену і служив в установах Катеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова. У 1910р. оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського. У 1917р. один із засновників Української Центральної ради. У 1917р. один із засновників і режисерів Українського національного театру.
У 1920р. емігрував за кордон. Жив у Варшаві, невдовзі переїхав до Львова. Викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка. Після повернення в Україну у 1926р. викладав у Харківському музично-драматичному інституті, згодом працював у Києві у Всеукраїнському фото кіноуправлінні
У 1934р. було заарештовано як польського шпигуна. 7 червня 1938р. розстріляний за вироком УНКВС з групою селян. 10 листопада 1957р. рішенням президії Кіровоградського обласного суду було реабілітовано. Поетичні збірки: Ліричні поезії (1911) В сяйві мрій (1913) Твори: поема «Євшан-зілля» альманах «З-над хмар і долин»(1903) ряд мистецтвознавчих і театрознавчих розвідок: «Театральне мистецтво й український театр»(1912) «Театр і драма»(1913) «Михайло Щепкін»(1913) «Режисер»(1925) «Драматична примадонна»(1924)
Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/v/voronij-mikola/2231-mikola-voronij-biografiya-skorocheno Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua
М. Вороний – ідеолог модернізації української літератури. Естетична програма митця, націленість на модерністські течії в новій літературі. Його творчість – перша декларація ідей і форм символізму.
2. Запишіть у зошит визначення символізму та його ознаки
Теорія літератури
Символізм (з фр. symbolisme — знак, розпізнавальна прикмета) — течія модернізму, основним принципом якої є художнє осягнення за допомогою символів сутності явищ, що знаходяться за межею чуттєвого сприймання. Вони сприймаються як знаки індивідуального інтуїтивного уявлення митця про світ.
Ознаки символізму:
• заміна думок, понять відповідними знаками — символами, що мають прихований смисл («смерть» символісти замінюють словом «ніч», а «молодість» — «ранком» тощо);
• бунт проти надто консервативної суспільної моралі;
• естетство — захоплення витонченою поетичною формою й іноді недооцінювання змісту;
• культ екзотичних і заборонених суспільною мораллю тем;
• увага до позасвідомого, містичного з метою вирватися за межі буденного життя.
Сутність течії полягає в цілеспрямованій спробі символізувати зовнішні, матеріальні вияви світу з метою в такий спосіб пізнати його внутрішній зміст.
Мабуть, найвичерпніше розкрив специфіку світосприймання символістів добре знаний на початку ХХ ст. історик і теоретик літератури, який входив до групи «Українська хата», А. Товкачевський: «Звичайно, ми блукаємо по світі, але душа наша залишається холодною, ми не помічаємо ні краси, ні таємничості в тих речах, які бачимо під собою та над собою. Речі видаються нам немовби замороженими, а цілий світ — нерухомим, неживим, як у стереоскопі. Але бувають моменти, коли в нас мовби розвиднюється в душі. Ми із зачудуванням дивимося навколо себе — і не впізнаємо того світу, який так довго споглядали. Ми немов набуваємо нові органи зору й слуху. Нерухомі, раніше мертві речі починають виявляти якесь дивне життя, ми чуємо якісь таємні голоси, бачимо незримий, таємничий зв’язок усіх речей між собою, бачимо в речах присутність чогось невидимого, невідомого й вічного. Світ набуває в наших очах незнаного перед тим значення: кожна річ, зокрема, стає символом, емблемою, видимим знаком невидимого та вічного».
3. Перегляньте відеоурок
Домашнє завдання
Опрацюйте матеріал підручника с. 229-235
Немає коментарів:
Дописати коментар