Олександр Олесь. Поезії «Чари ночі» та «О слово рідне! Орле скутий!..»

Тема 1. Олександр Олесь Біографія митця

1. Перегляньте відео і дізнайтеся, чому ця особистість привернула до себе таку увагу? Чому українці так шанують цю людину?

2. Зробіть конспект біографічної статті

        Олександр Іванович Кандиба (літературний псевдонім — Олександр Олесь) народився 5 грудня 1878 року в містечку Білопілля на Сумщині.

        Крім поезії, драматичних творів, у творчій спадщині митця — прозові, публіцистичні твори, переклади з російської, білоруської, польської, сербської, болгарської, німецької, англійської, арабської мов, публіцистичні та літературно-критичні статті.

        По батьківський лінії його рід походив з чумаків, по материнській — з кріпаків. Батько, Іван Федорович, працював на рибних промислах в Астрахані, де й утопився у Возлі, коли Сашкові було 11 років. Мати Олександра залишилась сама з трьома дітьми. Виховувала дітей в любові. У чотири роки Сашко уже вмів читати. Незабаром перед ним почала відкриватися чарівна поезія Шевченкового «Кобзаря» .

        У рідному містечку навчався в початковій школі, потім у двокласному училищі. У віці 15 років Сашко вступив до хліборобської школи у містечку Дергачі неподалік від Харкова. Під час навчання у хліборобській школі починає видавати рукописний журнал «Комета», в якому друкує свої вірші, написані російською та українською мовами. Після хліборобської школи Олександр не мав права вступати до університету. Розуміючи це, він вивчає болгарську, сербську, польську мови, ще навчаючись у школі. Стає вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту, але через матеріальні нестатки залишає його в 1903 році і вступає до Харківського ветеринарного інституту. Визначальним фактором у його житті стала поїздка на відкриття пам’ятника І.П. Котляревському в Полтаві. Тут молодий поет знайомиться з Б. Грінченком , В. Самійленком , М. Коцюбинським , Лесею Українкою. Він передає свої вірші до збірника «Багаття», що виходив в Одесі.

        Передреволюційні події 1905 року поет сприймає як необхідний процес оновлення, створює закличні бойові пісні. Його настроями пояснюється зроблені поетами переклади з російської «Марсельєзи» («Над залитою кров’ю землею»), «Варшавянки» ( «Хмари зловіще нависли над нами …»). Спад революції викликав у душі поета розчарування.

        1906 року, улітку, поет їде в Крим разом зі свєю майбутньою дружиною, студенткою Бестужівських курсів Вірою Сватською та її сестрою Ольгою. Тут він укладає свою першу книгу «З журбою радість обнялась». Книга мала багато схвальних оцінок. Наприклад М. Зеров писав: «Олесю не довелося завоювати своєї поетичної слави». Перша поетична збірка Олеся представляла його як ніжного лірика і як поета високого громадянського звучання.

        Революційне піднесення в 1905 році сприймається поетом як активний спротив силам зла, поневолення, а відтак журби у всезагальному значенні цього слова. В цей час він створює поетичні гімни: «Ми не кинемо зброї своєї», «З військом за волю боролися ми», «Жалібна пісня». Глибоко символічного значення набуває вірш «Айстри» (1905 р.). Якщо розглядати його в контексті суспільно-політичних подій, квіти, як люди , чекали змін , «рожевого ранку», мріяли про «сонячні дні» їм уявлявся прекрасний світ, «де вічна весна». Переживаючи поразку революції, Олесь готує нову збірку, призначення якої фокусується уже в самій назві: «Будь мечем моїм». Він каже, що його слово рідне для ворога вона має стати гострим, як меч, а для рідного краю — сонцем. Водночас він знаходить у собі сили готувати до друку шосту збірку поезій «На хвилях», що мала побачити світ на початку 1919 року.

        Перебуваючи в еміграції, у Відні друкує збірку сатиричних поезій «Перезва» під псевдонімом В. Валентін. У 1919–1922 роках разом з Антоном Крушельницьким та іншими земляками збирає кошти на допомогу голодуючим в Україні. Моторошні події голодомору 1921–1923 років поет зобразив у циклі «Голод». У драмі «Земля обітована» (1935 р) Олесь одним із перших в українській літературі розкриває суть сталінської політики 

        Помер Олександр Олесь 22 липня 1944 року в Парижі, де його і поховали на Ольшанському цвинтарі.

2. Перегляньте відеоурок 


Тема 2. Поезії «Чари ночі» та «О слово рідне! Орле скутий!..»

1. Перегляньте відео та зробіть конспект



Ідейно-художній аналіз поезії

Збірка поезій
«Будь мечем моїм!» (1909)
Напрям
Неоромантизм
Літературний рід
Лірика
Вид лірики
Громадянська (патріотична)
Жанр
Ліричний вірш
Тема
Роль рідного слова в житті народу
Провідний мотив
Любов до рідної мови, заклик до її збереження
Ідея
Захоплення поета рідним словом, гнівний осуд колонізаторів, які його нищать та земляків, котрі його зневажають
Головна думка
Висловлена в міфологічно-біблійних символах:
О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! Вгорі спинися.
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.
Пафос твору
Патріотичний (захоплення красою, мелодійністю, багатством рідного слова)
Проблема
Рідне слово як символ національного відродження України
Образи-символи
Орел скутий (символ волелюбності і великих потенційних можливостей мови в розбудові національного життя).
Меч (символ войовничої грані українського слова).
Сонце (символ національної душі, миролюбної, окриленої, творчої).
Критики
про поета
«Олександр Олесь – найпопулярніший український лірик на початку ХХ століття. В його особі Україна дістала поета-лірика, котрого виглядала від часів Шевченка».
                                         (М. Грушевський)

Чари ночі

Сміються, плачуть солов'ї І б'ють піснями в груди: "Цілуй, цілуй, цілуй її, — Знов молодість не буде!

Ти не дивись, що буде там, Чи забуття, чи зрада: Весна іде назустріч вам, Весна в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши Свій сум, думки і горе — І струмінь власної душі Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя! Чаруйсь, хмелій, впивайся І серед мрій і забуття В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить В палких обіймах ночі, Лист квітці рвійно шелестить, Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді, Летять до хмар тумани... Тут ллються пахощі густі, Там гнуться верби п'яні.

Як іскра ще в тобі горить І згаснути не вспіла, — Гори! Життя — єдина мить, Для смерті ж — вічність ціла.

Чому ж стоїш без руху ти, Коли ввесь світ співає? Налагодь струни золоті: Бенкет весна справляє.

І сміло йди під дзвін чарок З вогнем, з піснями в гості На свято радісне квіток, Кохання, снів і млості.

Загине все без вороття: Що візьме час, що люди, Погасне в серці багаття, І захолонуть груди.

І схочеш ти вернуть собі, Як Фауст, дні минулі... Та знай: над нас — боги скупі, Над нас — глухі й нечулі…" . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Сміються, плачуть солов'ї І б'ють піснями в груди: "Цілуй, цілуй, цілуй її — Знов молодість не буде!"

1904

Аналіз вірша

Збірка: «З журбою радість обнялась»

Рід: лірика.

Жанр: романс.

Різновид лірики: пейзажна, інтимна, філософська.

Мотив: захоплення красою життя й красою кохання, заклик «ловити летючу мить життя».

Прекрасним зразком органічного поєднання пейзажної, філософської та інтимної лірики є поезія Олександра Олеся «Чари ночі» зі збірки «З журбою радість обнялась». За жанром цей твір – романс, завдяки проникливій мелодійності він став популярною народною піснею.

Центральним мотивом цієї поезії є заклик любити життя, насолоджуватись його красою, цінувати кожну мить. Автор пропонує ліричному героєві, а з ним і читачеві, улити «струмінь власної душі» у «шумляче море» краси весняної природи, до дна випити чашу щастя молодості й кохання, тим паче, що щастя — надто швидкоплинне, саме тому потрібно «ловити летючу мить життя». Цю ідею увиразнює образ Фауста:

І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухі й нечулі…"

Продовжуючи народнопісенну традицію, Олександр Олесь будує вірш на наскрізному паралелізмі «людина — природа». Ліричність поезії посилюється влучними метафорами, наприклад, «тут ллються пахощі густі, там гнуться верби п’яні», «…уся земля тремтить в палких обіймах ночі»; персоніфікованим образом весни, яка завжди була символом молодості, краси, оновлення, наприклад: «весна іде назустріч нам», «весна бенкет справляє». Таким чином, одухотворена природа перебуває в органічній гармонії з почуттями ліричного героя: «Поглянь, уся земля тремтить В палких обіймах ночі, Лист квітці рвійно шелестить, Траві струмок воркоче».

Використовує поет у вірші й прийом обрамлення: на початку й у фіналі поезії повторюється строфа:

Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
Знов молодість не буде!"
"Цілуй, цілуй, цілуй її —

Домашнє завдання

Вивчіть напам"ять поезію "Чари ночі"

Немає коментарів:

Дописати коментар